Різдвяне послання митрополита Львівського Макарія


ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!   „Себе Самого умалив, вигляд раба прийнявши, в подобі людській був, і з вигляду став як людина” (Флп. 2, 7)

Різдво Христове – свято Божого сходження до роду людського і заразом – вияв божественного смирення. По правді небо зійшло на землю. Не збагнути, як звів Себе в коло часу Вічний, як Безмежний вмістив себе в межі місця і як Незмінний істотою сприйняв єство від першого Адама і став людиною, в усьому подібною до нас, крім гріха. Дивне самоумалення великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, бо Він умалив Себе аж до дитячої міри віку, принизив себе аж до ясел! Ще більше Він принизив Себе в самих обставинах земного народження. Він обрав для цього з усіх народів землі народ найменший, який втратив свою самостійність, народ, колись благословенний, але вже ледве чи не відкинутий. Місто Вифлеєм де Він мав народитися, було таке мале, що навіть пророк Михей не приховує цього, «..і ти, Вифлеєме-Єфрафе, чи ти малий між тисячами Іудиними?» Пророк не знаходить іншого засобу звеличити це місто, як ім’ям народжуваного в ньому умаленого Ісуса: «З тебе бо Мені вийде Той, що має бути Владикою в Ізраїлі, походження ж Його від початку, від днів вічних». (Мих. 5, 2). Були обрані й родителі. Вони, хоч ц царські нащадки, але один вже тесля, а друга – бідна осиротіла Діва. Та й цього ще мало! Що ж і ще винаходить Безконечний і Вічний, шукаючи безконечного умалення? Він приводить в рух населення землі іудейської, щоб Йосиф і Марія не могли залишатися в своїй оселі в Назареті, і щоб вони не могли також оселитися в кого-небудь на час свого перебування у Вифлеємі, коли настане час народитися Владиці всесвіту. Таким чином, Той, що умалив себе аж до дитинства, ще більше принижує Себе навіть до ясел, замість колиски, як оповідає Євангелист: «Поклала Його в ясла; бо не було їм місця в господі» (Лк. 2, 7). Так дорогі брати і сестри, зубожів багатий на милості Бога, що Його убозтвом ми духовно збагатилися. В ясла був покладений Цар Небесний, щоб нам навчитися від Нього смирення. Вражає і та безвісність, в якій Спасенне Слово Боже, народжуючись тілесно, приходить відвідати всю землю, де земнородні «всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3, 23). Сповиваючись, Господь тим самим готується до слухняності, бере на Себе обов’язок послуху. Сам Він свідчить, що «прийшов не на те, щоб Йому служили, а щоб послужити й віддати душу свою за спасіння многих» (Мф. 20, 28). Чистими пеленами сповивається, бо Сам «чистий серцем, гріха не вчинив і неправди не знайшлося в устах Його» (1 Пет. 2, 22), такий чистий, що, як говорить Святе Письмо, «зорі нечисті перед очима Його» (Іов. 25, 5). Славу, яку Ісус Христос мав у Бога Отця «перше ніж світ постав» (Ін. 17, 5), устами ангелів оспівану,  мало хто чує, хіба тільки пастухи вифлеємські.

Ось з’явилась зірка, вона рухається незвичайним шляхом, вказуючи серед глибокої ночі на Сонце правди та розуміючих її вказівку і готових піти за нею знайшлося тільки три мудреці, тай то з-поміж тих, що сиділи в темряві й тіні смертній язичництва і поклонялися зорям. А сама Іудея, де «видимий Бог народився», вона навіть не знає, що «Бог явився в тілі» (1 Тим. 3, 16). І місто Боже, Єрусалим, замість радіти з Народженим Христом, що прийшов спасти людей, тривожиться з Іродом, який старається згубити Дитину. Первосвященики й книжники, що мали бути особливо близькими до Бога й таємниць Його через молитву та розуміння Закону, на запитання, «де має Христос народитися» (Мф. 2, 4), навіть не вважають потрібним довідатися, чи не народився Він справді. Так прийшов Народжений Христос на землю не лише опівночі природній, але й більше того – серед ночі невідання й забуття про Нього і про долю Його. І не зважаючи на те, що Його майже ніхто не прославляє, ніхто не пізнає і пізнати не намагається, Христос не висловлює наказу карального, а мовчить у спасенному довготерпінні. І так, починаючи від пришестя на світ цей, усе земне життя Христа буде суцільним умаленням, безперестанним принижуванням і постійним хрестоносінням. Спаситель не матиме де голови прихилити, і схилить її тільки на Хресті, віддавши дух. Увесь цей спасенний подвиг поніс Той, Кого ми з найглибшою побожністю називаємо Богочоловіком і Спасителем світу. Спасенний подвиг Його приніс людям вічне спасіння і велику радість про яку сповістив вифлеємським пастухам ангел: «Не бійтесь: ось бо я благовіствую ва радість велику, що буде всім людям, бо народився вам сьогодні Спаситель який є Христос Господь» (Лк. 2, 10-11).

Таким чином, у всьому приниженні народженого Христа видно незламну славу Його, і «Бог звеличив Його» так, що «перед ім’ям Ісуса» дійсно «схилилося всяке коліно – і небесних, і земних, і підземних» (Лк. 2, 9-10).

Насправді слід дивуватися й благоговіти перед цим приниженням Сина Божого. Більше того, нам слід мати в собі такі думки й почування, які були в Самого Народженого Христа, жити так, як Спаситель заповідав і нам дав приклад. Про це говорить апостол: «Нехай у вас будуть ті самі почуття, що і в Христі Ісусі. Спаситель будучи образом Божим, не вважав загарбанням бути рівним Богові, але Себе  Самого принизив, вигляд раба прийнявши, в подобі людській був, і з вигляду став як людина» (Флп. 2, 5). За прикладом Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа не слід нам ставити себе високо, яку б ми не займали посаду чи становище в суспільстві, не слід пишатися своїми перевагами якщо вони у нас є, а треба прикрашатися простотою і смиренням. Лагідність, простота, смирення, вибачливість до інших, спокій у приниженні, скроиність у почуттях і терпіння ... Нехай народжений Спаситель допоможе у нашому земному житті зберігати такі почуття  між собою «як і в Христі Ісусі»! Чи не тому так високо шанується в очах Божих свята чеснота смирення, що її зразки й приклади показав нам, Сам Господь наш Ісус Христос у різдві Своєму, в притчах, і в досвіді подвижників Христової Церкви показав незаперечність тієї правди вічної , що «хто принижує себе, той піднесеться» (лк. 18, 14)!

Прославляймо від серця  Різдво Христа Спасителя нашого! Повторяймо всім серцем і своїми устами священні колядки, якими Свята Церква наша величає свого Спасителя і Владику і Господа! Прославляймо Його нашими щиросердечними молитвами, а найбільше побожним нашим життям і добрими звичаями, які заповідав нам народжений у Вифлеємі Син Божий!

У ці різдвяні дні, повні духовної радості й церковного торжества, сердечно вітаю Вас, шановні отці, брати і сестри, з великим святом Різдва Христового і початком Нового Року Божого. Нехай Господь в Новому Році подасть всім вам доброго здоров’я, духовну радість, любов і всякий домашній добробут. Нехай мир і благословення Боже спочивають на кожній родині, на кожній людині, яка вірує в нашого Спасителя і яка чинить добро на нашій славній Україні.

 ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!   СЛАВИМО ЙОГО!

 Макарій

з ласки Божої

Митрополит Львівський

керуючий Рівненсько-Волинською

і Таврійською єпархіями

 Різдво Христове 2012 р. Б.

м. Львів