Метою організаторів геноциду було не тільки знищити мільйони українців. Комуністичний режим прагнув викорінити з наших душ християнську свідомість, змусити зректися батьків, віри, мови, національної солідарности й мистецтва жертовної любови до ближнього. Українців намагалися поставити в умови, коли, аби вижити, вони мали б доносити на сусіда, вислужуватися перед окупантом, брехати, красти... Зраду, братовбивство, канібалізм – ось що принесло Україні поневолення большевицькою Росією, що почалася 90 років тому. І найбільший біль нашого народу, всієї святої Христової Церкви - це не загиблі, а заблудлі, ті, що потрапили в Юдину пастку. Ми, християни, молимося сьогодні за спочилих, - але молимося й за духовне зцілення живих, яким комплекс страху не дає побачити й визнати неспростовних реалій історії.
Загальнонаціональний день пам’яти про жертв голодоморів і політичних репресій закликає нас озирнутися, поглянути один на одного й помітити, наскільки ми близькі за життєвою метою, за вдачею, за проблемами, що нас непокоять. Адже члени однієї родини завжди помічають біля могил своїх пращурів, як єднають їх, нащадків, генетична пам’ять і спадкові риси характеру. Нам усім часто не подобаються манери, погляди, життєві позиції один одного. Але трагедія 1932-1933 рр. з жорстокою правдивістю демонструє, чим закінчуються пошуки за кордоном підтримки ідеологічних змагань зі своїми братами. Всі окупанти прикриваються одними й тими ж гаслами визволення поневоленого народу від рабства; всі окупанти шукають легковірних і пристосованців, аби використати їх зі своєю метою. Їхня зброя – національний розбрат, зневіра в лідерах, нехтування історичним досвідом, втрата релігійних цінностей. Коли нас хочуть нині переконати, що ми не витримаємо без чужих газу та нафти, без іноземних інвестицій, коли хочуть посіяти в нас панічний страх перед чужою силою, пригадаймо наслідок капітуляції перед аґресією з півночі 90 років тому. І пригадаймо водночас приклад юнака Давида та його слова, звернені до велетня Голіяфа: «Ти йдеш на мене з мечем і довгим списом і коротким. Я ж іду на тебе в ім’я Господа» (1 Цар. 17:45). Пророк Амос, який нагадував про досвід царя Давида й застерігав від майбутньої катастрофи, звертається до нас і нині зі словами заклику до цієї могутньої Давидової зброї: «Добра шукайте, не зла, щоб могли жити і щоб Господь, Бог сил, був з вами, як то ви кажете» (Амос 5:14).
Шукати добра – значить, бути разом у цім пошуку, бути солідарними в намаганні відвернути лихо та в творенні справедливого майбутнього. Насамперед же це означає бути з Богом, у Його святій Церкві, єднатися з Господом у молитві, творячи яку, ми й виростаємо в єдину церковну спільноту. Саме цього вчать нас сьогодні мільйони жертв геноциду: «Поводитися достойно покликання.., з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючися зберігати єдність духа зв’язком миру» (Ефес. 4:1-3). Бути разом у випробуванні – це й означає бути мужнім Давидом, який зброєю правди й добра перемагає брутального Голіяфа. Амінь.
Із сайту Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (http://www.uapc.org.ua/ua/news/?newsId=830)