20 років «Ставросу»: початки, здобутки хору та його місія в Україні й за кордоном


Хор «Ставрос» Львівського ставропігійського братства святого апостола Андрія Первозваного 19 жовтня в Будинку органної та камерної музики відсвяткував свій 20-річний ювілей. За цей час колектив дав не одну сотню концертів, у його репертуарі є не менш як 500 творів – авторських духовних, народних обрядових і національно-патріотичних.

Власне через колектив пройшло до 100 виконавців, а кожен з учасників може пригадати десятки захопливих, веселих і зворушливих історій та пригод, пов’язаних із хором – його репетиціями, святкуваннями, концертами і поїздками. Хор став маленьким світом для кожного з нас.

Ідея хору і скоромовки від Івана Кушніра

Хор був організований на зламі 1998-1999 років за ініціативи членкинь братства, Віри Маркович й Люби Хмелюк, та з благословення патріарха УАПЦ Димитрія. «Братство влаштовувало шевченківські вечори, День Матері й прощання з колядою, - пригадує ініціаторка появи колективу Віра Маркович. – На ці заходи скликали багато колективів. Та щоразу при організації виникала проблема – відсутність надійної опори, яка була б основою дійств. Так виникла потреба створення власного братського хору».

За це взялася Люба Хмелюк, яка до того 12 років співала в хорі «Лемковина», очолювала Петропавлівський осередок братства й збирала церковні пісні, колядки з різних регіонів України. Із лемківського хору вона привела і диригента – Івана Кушніра. «Він мав слабке здоровя, але на репетиції до нас приїжджав аж із Рудного. Ви би бачили, як він їх проводив: у приміщенні холодно, а він, захоплений роботою, роздягався до сорочки – за кожну ноту переживав!.. Кушнір став для нас вчителем музики з великої букви», – переконана пані Хмелюк.

Як і зараз, через 20 років, тоді, наприкінці 90-х, репетиції відбувалися раз на тиждень – якийсь час у приміщенні єпархії УАПЦ, а згодом – в офісі братства на вулиці Руській, 3/1. У сучасному складі «Ставросу» від початкового залишилось двоє учасників – Орислава Дяковська й Василь Легкий. Їх на святкуванні 20-річчя хору було відзначено грамотами. «Від початків хору на репетиції ходило до 20 людей, – пригадує сопрано Орися. – Це були як старші люди, так і молодь 15-17-річного віку. А перший твір, який ми вивчили – церковна пісня «З нами Бог».

Віра Маркович зауважує, що дин із перших хористів, Тарас Солук, привів на репетицію хресного батька. «Той приїжджав з баяном і диригував. Отакими були репетиції!», – зазначає пані Віра.

Науку першого диригента Івана Кушніра запам’ятала Орислава Дяковська: «Він щоразу повторював одну й ту ж фразу: «Хор – то велика праця!», притім в останньому слові «ц» вимовляв наближено до «ч». Диригент казав, що хору потрібна дуже хороша артикуляція. Тому перед співом влаштовував для нас ще й розминку-скоромовку з акцентом на букву «р»: «Бурі бобри брід перебрели, забули бобри забрати торби».

Перший виступ братського хору, як пригадує Люба Хмелюк, – святкування Дня матері у приміщенні неподалік від церкви УАПЦ Петра і Павла на вулиці Личаківській. «Я запросила кількох хористів, а основу складали петропавлівські сестрички», - зауважила пані Хмелюк.

Далі – шевченківський вечір і походи з вертепом, віншуваннями й колядками. Бас Василь Легкий пригадує першу поїздку братського хору – в Рівне, де виступали на майдані з різдвяною програмою. «Був і такий випадок: ми влаштовували вертеп, де я був князем Володимиром. Зробив собі для цієї ролі хреста гарно оббив його… А після виступу старші люди пішли мені руку цілували! Так прониклися, сприйняли душею наш виступ!», - згадує пан Василь.

Новий поштовх від отця-диякона Юрія Федіва, поява назви та перші гастролі за кордоном

Окремий етап у розвитку хору настав тоді, коли у другій половині 2000-х фактичним директором колективу став братчик-бас, а тепер і голова Львівського ставропігійського братства, диякон Юрій Федів. Він взяв на себе організацію репетицій, концертів, пошук співаків, вибір репертуару, фінансовий складник. І продовжує з усіма цими обов’язками успішно справлятися до сьогодні.

Значну частку в розвиток хору додали диригенти від того часу й до сьогодні – Михайло Савко, Ольга Деревецька, Леся Степаняк, Марта Мартинець і дійсний художній керівник – Руслан Ляшенко, який долучив до братського колективу хлопців-учасників професійного муніципального хору «Гомін».

У середині 2010-х за ініціативою Юрія Федіва хор одержав назву «Ставрос» (її автор – Марта Мартинець), що з грецької означає «стовп» або в новішому значенні – «хрест».

«Унікальністю «Ставроса» є його склад – хористи, які є членами різних парафій як Львова, так і околиць. Учасники колективу різні за віком, працюють в різних сферах й навіть належать до різних конфесій. Але при цьому, що дуже важливо, об’єднані однією метою», – зауважує хористка-сопрано Оксана Мончин.

Щороку «Ставрос» має принаймні декілька поїздок за кордон. До цього часу хор побував у Австрії (Відень), Німеччині (Мюнхен), державах Прибалтики, Польщі (Гіжицько, Радомсько, Вроцлав). Також він слугує зв’язком, «кабелем-провідником» з Україною та згадкою про неї для жителів прадавніх українських земель, що сьогодні входять до складу Польщі й Румунії – Мармарощина, Лемківщина, Західна Бойківщина, Надсяння й Любачівщина.

«Ми побачили і відчули, як люди в діаспорі люблять Україну, як вони переживають та живуть українською ідеєю, яку їм передали предки, – зауважує Оксана Мончин. – Ми побачили велику працю активу українців, які гуртуються довкола ідеї збереження своєї ідентичності».

«Ставрос» багато гастролює Україною: Канів, Київ, Умань, Кам’янець-Подільський, Полтава, Херсонщина, Івано-Франківськ. І це далеко не всі міста й містечка, в яких побував хор. Під час Революції Гідності «Ставрос» виступав на Львівському Майдані. У Львівській області «Ставрос» відвідував з концертами парафії тодішньої УАПЦ – села Вирів, Гончари, Лисиничі, Вихопні, Коршів (Івано-Франківська область), Вузлове, селище Східниця, міста Золочів і Миколаїв. Неодноразово хор супроводжував дитячі та єпархіальні прощі на Святу гору біля села Ушня Золочівського району, до Угорницького монастиря й Манявського скиту (Івано-Франківська область).

Традиційними у Львові для «Ставроса» є участь і співорганізація шевченківських вечорів, концертів до Дня Матері, найбільшому за рік братському фестивалі «Прощання з колядою», концерті духовних піснеспівів «Молитву проллю», заходах пам’яті патріархів УАПЦ Мстислава (Скрипника) й Димитрія (Яреми), річниці відродження УАПЦ. Загалом за рік концерти «Ставросу» відвідують декілька тисяч шанувальників колективу.

Хористи – про «Ставрос»

Ганна (Нуся) Вархович, альт:

Дуже тішуся, що є членом того колективу, що на моїх очах проходили великі внутрішні зміни – мінялися учасники, змінювались диригенти, але при цьому найважливіше – при цих змінах залишався неймовірний дух цього колективу. Я – вже династійна хористка: мій тато співав, моя донька Зоряна і мій зять Юрко Максимець співають тут. Вірю, що і моя внучка теж буде співати в цьому колективі!

Марія Мельник, сопрано:

Кожен концерт «Ставросу» для мене має свою історію. А поїздки, коли ми разом в автобусі – це щось особливе! Цей хор для мене – друга сімя. Я дуже звикла до колективу, до того, які тут приємні люди і як з ними легко спілкуватися.

Люба Хмелюк, організаторка хору, альт:

Братський хор зародився з любові і Божої допомоги. Щиро вдячна Богові, що є тут такий «двигунчик», як отець-диякон Юрій Федів. Він справляється з великим навантаженням, а ще має роботу, сімю. І всюди встигає, притім йому вдається усе на високому рівні!

Самі хористи – дивовижні люди. Після робочого дня у четвер ввечері голодні й замучені замість того, щоб йти додому – приходять на репетицію. То ж яку любов до пісні й повагу до хору треба мати, щоб жертвувати своїм часом? Сьогодні хор звучить професійно, це відзначають і спеціалісти. А я задоволена, що мої починання мають таке успішне продовження. Усе це йде від любові, а як є любов – Господь допоможе.

Василь Легкий, бас:

Хочу побажати нашому хору єдності. Маю з цієї нагоди чудовий приклад від свого тата. Нас у нього було четверо: троє братів і сестра. Батько так казав нам: «Тримайтеся купи, як березові прутики. Якщо вони порізно, їх легко зламати. Але коли тільки разом, скручені одним дротом – не поламаєш нізащо». Давайте триматися купи!

Галина Хмелюк, сопрано:

Вперше почула «Ставрос» на різдвяному концерті. Поміж багатьох інших колективів відзначила собі його хорошим рівнем виконання і чудовими творами. Хористи запросили мене спробувати свої сили. А я тоді ще не знала, чи залишусь. І от, на одній із репетицій, заспівали «В зеленім ліску» – неймовірної краси колядку. Вона зачарувала своєю досконалістю – тієї миті я відчула таку гармонію, таку глибинну красу! Подумалось: «Все, я ваша)))».

Ціную «Ставрос» за те, що плекає рідне і не боїться братися за складні твори. Ходжу із задоволенням по культурне і духовне зростання, спілкування й добре товариство! Дякую диригенту Руслану Ляшенку за достойний рівень звучання, жарти і невимушену атмосферу на репетиціях. Дякую диякону Юрію Федіву за організацію. Усіх хористів вітаю із річницею! Ми робимо потрібну і добру справу, хай Бог нам допомагає!

Ірина Рудько, альт:

«Ставрос» – це моя оаза духовності, культури й виховання. Тут збираються люди, які один одного вартують. У життєвій суєті – це така собі тиха «бухта», де знаходиш рівних собі людей, співзвучних твоїй душі за моральними, етичними нормами, які перебувають з тобою на одній хвилі, на одному рівні.

Я б хотіла всім нам побажати, щоб ту тяглість традиції ми зберігали і втримали, бо цей хор – живий організм, маленька держава, в якій діють однакові морально-етичні норми. Намагаємось розуміти і підтримувати один одного. Інколи й не знаємо, хто в якій сфері працює. Нам це не треба. Ми сходимось – і єднаємось в одне ціле.

Віктор Лущенко, тенор:

Ювілей у 20 років? З одного боку це багато, а з іншого – зовсім мало. Якщо рахувати від 1 до 20 років, то це зовсім невеликий термін. А якщо тобі 40 і доходиш до 60 – то це багато. Я перебуваю в тому другому сегменті й розумію, що 20-річчя – це насправді багато. Це багато часу, багато переживань і багато роботи. Але воно того вартує. Хор має продовжувати розвиватися.

Леся Степаняк, альт, диригент:

«Ставрос» – це завжди супер, завжди класно і завжди – прекрасне звучання. Раніше в деяких голосах було по 1-2 співаки, було важко, але ми звучали – працювали, як могли! Зараз стало легше – хор отримав підмогу, хлопців-учасників «Гомону». Сама я тепер рідко приходжу на репетиції, але закликаю всіх відвідувати репетиції «Ставросу», тут класна атмосфера і чудові люди. Тут справді добре!

Зоряна Максимець-Вархович, сопрано:

З дитинства мама прививала нам, дітям, любов до Церкви і співу. Але уявити себе в хорі, а тим паче на сцені, ніколи не було відваги. Дякую Богу за Його Промисел. Завдячую отцю-диякону Юрію Федіву за те, що якось, у різдвяні дні, почувши нашу з мамою коляду, запросив мене до хору, а чи то навіть по-товариськи наполіг.

У «Ставросі» я, людина без жодної музичної освіти, несподівано відкрила для себе власні здібності, здобула неоціненну можливість навчатись, нарешті знайшла відвагу і вперше вийшла на сцену. Не говорю вже про те, з якими чудовими, часто різними, але такими дружніми і щирими людьми я тут зустрілась! Випадковостей в житті не буває! Адже поряд із тими цінностями, які дарував хор за час роботи у ньому, я також отримала особливий подарунок від Бога: зустріла тут свого майбутнього чоловіка. Сьогодні разом плекаємо надію, що і наша маленька доня, яка, до речі, народилась у ту ж таки дивовижну і уже знакову для нас різдвяну пору, також буде горнутись до нашої Матері-Церкви і підтримуватиме добру родинну традицію хорового співу. Бажаю рідному хору «Ставрос» Божої ласки, процвітання, збереження незрівнянного родинного духу і неодмінно – нових мандрівок!

Ольга Деревецька, сопрано, диригент:

Дуже тішуся, що можу прийти сюди і завжди знайти однодумців. Слідкую за досягненнями «Ставроса» у Фейсбуці і дуже їм тішуся. Бачу, як «двигунчик» Юрко Федів всіх стимулює. Здоров’я і натхнення вам!

Текст укладав тенор Тарас Вархоляк