Постать Пречистої Діви Марії посідає особливе місце в історії спасіння людства. Незважаючи на те, що Святе Письмо, на перший погляд, небагатослівне щодо особи Матері Ісуса Христа, все ж в ньому чітко окреслюється Її свята місія. Зокрема, згода Діви Марії з галілейського містечка Назарет на слово архангела Гавриїла преобразила історичну ходу всього Божого творіння. Її смиренне погодження з волею Божою: «Я ж Господня раба; нехай буде мені згідно зі словом твоїм!» (Лк. 1, 38), – започаткувало найголовніший етап відкуплення. Її виняткова місія виявляється на горі Голгофі, коли, споглядаючи страждання Свого Єдинородного Сина, і, співстраждаючи з Ним, підпорядковується Божому Провидінню та в особі Христового учня Івана приймає духовне материнство над усіма людьми (пор. Ів. 19, 25-27). Як в період Свого земного життя, так і після славного успіння, Вона постійно піклується Своїми дітьми.
Історичний факт 14 жовтня 910 року в місті Константинополі – один з найяскравіших прикладів заступництва Матері Спасителя світу, Яка «в Успінні ж світу не залишила». Коли араби вчинили облогу столиці Візантійської імперії, православні християни, усвідомлюючи значні переваги противника, звернулись до останнього, і найрезультативнішого засобу порятунку – до молитви. Зібравшись на всенічне богослужіння у знаменитому Влахернському храмі, молили Всевишнього про спасіння. І щиросердечна молитва народу Божого була вислухана. Об’явлення блаженному Андрію Юродивому та його учневі Епіфанію стало підтвердженням правдивості віри Христової Церкви у повсякчасне заступництво Пресвятої Богородиці. Розповідаючи про цю чудесну з’яву, святитель Димитрій (Туптало) у своєму Слові на Покров Пресвятої Владичиці нашої Богородиці говорив: «Особлива подія сталася в царюючому Константинограді, за царювання Лева Премудрого, царя благочестивого у преславній Богородичній церкві на Влахернах. Там відправляли всеношну в день недільний, першого дня жовтня, о четвертій годині вночі, і багато людей стояло. Святий Андрій, Христа ради юродивий, підніс очі свої вгору й побачив Небесну Царицю, покровительку цілого світу, Пресвяту Діву Богородицю, що в повітрі стояла й молилася, сонячним світлом осяяна, і покривала людей чесним своїм омофором. Те бачачи, Андрій святий сказав до учня свого, блаженного Епіфанія: «Чи бачиш ти, брате, царицю і володарку всіх, що молиться за весь світ?». Той же мовив: «Бачу, святий отче, і вражений»».
Таким чином люд Божий був врятований, а заступництво Матері Божої стало очевидним не лише Її вірним дітям, але й тим, що не пізнали ще Божої Правди.
Українська земля, її Богом бережений народ неодноразово досвідчували великих Божих милостей та заступництва Пресвятої Богородиці. Численні чудотворні ікони, відпустові Богородичні місця, храми і чернечі обителі є свідченням великих благодіянь Господа Бога, вчинених за молитвами Цариці України. Ще далекого 1037 року на прохання благовірного князя Ярослава Мудрого руське (українське) духовенство посвятило Київську державу на всі віки під покров Матері Божої. Саме тому Її неустанна допомога супроводжувала українців на всіх етапах важкого державотворчого шляху.
Впродовж століть нашої вітчизняної історії Пресвята Богородиця була і залишається непереможним мечем та нездоланим щитом для дітей Матері України, які і в мирний час, і в часи неспокійні. З непохитною надією звертались до Небесної Неньки з власними журбами, клопотами, життєвими труднощами та негараздами, а також з подяками та прославою Її материнської любові.
Не раз вороги України зловтішалися своїми перемогами над нами. Не раз, з допусту Божого, ми були поневолені супротивниками. Не раз здавалось нашим поневолювачам, що ми будемо їх вічними рабами. Та з допомогою нашого Небесного Отця, молитвами нашої Небесної Матері ми вистояли. І сьогодні, спонукані прикладом попередніх поколінь українців, ми повинні продовжити боротьбу і працю задля процвітання нашої рідної землі. Нам слід докласти ще багато спільних зусиль, щоб досягти цієї благородної мети, яку перед собою ставили князі і гетьмани, запорозькі козаки і січові стрільці, вояки Української Повстанської Армії і герої НебесноїСотні та усі ті, які жертвували і сьогодні жертвують своє життя на вівтар Незалежної Соборної Української Держави.
Вслухаймось у духовну настанову одного з першоієрархів Української Автокефальної Православної Церкви, славного новомученика, страстотерпця, істинного ісповідника віри, блаженної пам’яті митрополита Василія (Липківського), яка, попри майже столітню давність, залишається актуальною, і втілюймо її в життя: «Але багато, браття, ще треба нам перемогти перешкод на шляху нашого визволення й вільного життя; багато ще перетерпіти від ворожого взагалі відношення до нашої Церкви, навіть з боку інших Церков. Будемо ж благати Пресвяту Богородицю і всіх святих – своїм небесним омофором покрити нас і допомогти в цій боротьбі і терпінні. Але найбільше перешкод до визволення нашої Церкви, до єднання її з небесним омофором, уявляє не щоінше, як наша власна кволість, несвідомість, наша байдужість, розпорошеність, зрадливість і всі ті сумні наслідки нашого вікового поневолення, які тримають нас, як би закутих у кайдани… Розкуйтеся, єднайтеся, закликав колись наш нарід ще Тарас Шевченко. Але розкуватися самим, розірвати ці кайдани на самих собі – це перевищає наші сили…
О Пречиста Діво Богородице! Допоможи ж нам визволити Церкву і нарід наш від усіх бід і напастей, і самим визволитися від власної неволі та немочі чесним Твоїм омофором! – Амінь!».
Газета "Успенська вежа", № 10, 2017
