«Час рікою пливе…». Оті відомі слова зворушливої ліричної пісні ще раз нагадали нам у ці дні про скороминущість часу. Бо й справді, в пам’яті здаються ще зовсім свіжими спогади про те, як зорганізувалася наша парафія, як ми закладали будівлю каплиці… А то ж уже збігло чверть століття!
Нагадаю, що завдяки наполегливій роботі Львівського крайового ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного і нашого місцевого його осередку, в 1991 році ми, не маючи своєї церкви, домоглись від влади району і міста реєстрації громади УАПЦ в м. Миколаєві, а також виділення земельної ділянки під будівництво церкви. А потім – 19 квітня 1992 року (у квітну неділю) настала ота незабутня мить: у Миколаєві відбулося освячення хреста на місці побудови майбутнього храму Успіння Пресвятої Богородиці УАПЦ.
На урочистості до нас зі Львова прибула громада на чолі з деканом УАПЦ Львівської області отцем Ігорем Бурмилом та благочинним Львова протоієреєм Мирославом Максимовичем. Також прибули громади УАПЦ із населених пунктів нашого та інших районів області.
Урочистий молебень і освячення хреста відбулися на місці, де згодом і постав наш храм. Після богослужіння зі словом до громади звернувся протоієрей Мирослав Максимович. За протоієреєм виступили отець Бурмило, благочинний Миколаївського району отець Іван Владика та інші духовні особи.
На урочистості від світської владики виступив пан Іван Юзьків – представник президента України на Миколаївщині, а також голова міста Андріян Кончевич.
Відсвяткувавши вербну неділю, а також Великдень, наша ще маленька громада взялась за будівництво каплиці. Трудились на її спорудженні не тільки члени нашої громади, але й ті, хто вирішив долучитись до такої важливої спільної справи чи то фізичною працею, чи матеріальним сприянням, професійними порадами. Це – Роман Клименко, голова церковного комітету, мулярі М. Мисик та С. Мартинець, бляхар А. Назаров, кранівник п. Ярошевський, брати Микола і Михайло Звозди, Богдан і Василь Ланчевичі, Василь і Степан Стельмахи, Василь і Михайло Кордюки, Левко Костів, Тимофій Яцук, Григорій Шандарівський, Василь Векляк, Орест Заяць та інші. Трудились не покладаючи рук, і вже на храмовий празник Успіння Пресвятої Богородиці ввійшли до новозбудованої каплиці. Це було щось неймовірне: за чотири місяці від часу посвячення хреста громада отримала приміщення, в якому можна було відправляти всі служби.
Перебуваючи в піднесеному настрої від такого вдалого початку, громада відразу ж замовила проект на побудову церкви. Проте, отримавши той проект, тодішній настоятель храму о. Богдан Капраль не поспішав з будівництвом храму, мотивуючи це тодішньою складною економічною ситуацією в Україні. Тож навіть фундамент залишився незавершеним.
Проте з благовоління Господнього восени 2002 року на Миколаївську парафію УАПЦ було скеровано настоятеля о. Романа Сотника. Замість очікуваного розчарування й невеселих роздумів про тяжку ситуацію, новопризначений отець почав активно згуртовувати громаду й усю ініціативу з побудови храму взяв у свої руки. І, на подив багатьох песимістів, місце будівництва ожило, храм почав рости. Звичайно, це потребувало багато сил і фінансів. Через брак коштів доводилось брати кредити на матеріали й оплату будівельних робіт. Беручи ті кредити, о.Роман часто, як гарантію їх погашення, вносив під заставу свій будинок… Але з Божою допомогою храм рік за роком набував усе зриміших обрисів. Одночасно з будівництвом проводилась робота і з упорядкування документації земельної ділянки, на якій зводили храм. Завдяки рішенню Миколаївської міської ради до наявної території долучили ще 0,5га, і всю землю належним чином приватизували.
І от настав найочікуваніший момент – храмовий празник у день Успіння Пресвятої Богородиці 2015 року. То був подвійний празник, адже відбулося освячення новозбудованого храму й відправа в ньому першої святкової Літургії. Від того радісного, воістину історичного дня минуло вже майже 2 роки. За цей час було виконано належні будівельні роботи в підвальному приміщенні, а також змонтовано майже половину огорожі навколо церковного подвір’я, встановлено світильники, які в нічний час освітлюють територію церкви.
Озираючись назад, можу сказати одне – зроблено дуже багато, але для того, щоб закінчити всі будівельні роботи в церкві з облаштування території, будівництва дзвіниці потрібно докласти ще багато зусиль і коштів. Але, маючи тверду віру в Бога і Його благословення, ми впевнені, що здолаємо й ті труднощі, які ще залишились.
Василь Ланчевич,
староста Миколаївського осередку братства св.ап. Андрія Первозваного
