Тут, у зоні війни, інколи з’являється таке відчуття, що ця боротьба, ця війна – це вже нормальний стан... людина здатна призвичаїтися і від цього робиться моторошно.... адже розумієш, що звикаєш до речей, котрі не природні, котрі чужі людині...
Ми вирушили на Схід у цей вже 22-гий раз із дуже амбітними цілями. Вперше запланували відвідати бійців по усій лінії розмежування – від Станиці Луганської до Маріуполя. Адже, попри зниження активності жертводавців і певний песимізм, вдалось назбирати аж 40 тон!!! гостинців для Героїв. Небайдужі патріоти приносили у Центр забезпечення військових «Народної Самооборони Львівщини» від традиціних вареників, домашньої випічки, закруток, оберегів та дитячих листів до так необхідної на передовій спідньої білизни, взуття, ліків. І в цей раз до благодійного каравану долучилося також, як і кожного разу Львівське ставропігійне братство св. ап. Андрія Первозваного.
Передати ті емоції, з котрими зустрічають хлопці ваші дарунки, мені це не під силу. Ви бачили, як плаче статний, ростом у майже два метри мужчина? Я також ніколи цього до війни не бачила... По його обличчі котилися сльози коли читав листа від дівчинки Настуні. У котнверті ще було дві «Іриски» для Героя. Це згодом він розповів, що вдома на нього чекає донечка, також Настуся...
І ще один епізод, котрий зачепив за душу і з котрим хочеться ділитися з усіма тут, у мирній та спокійній Україні. Випадково стала свідком розмови хлопчика років 6-7 із батьком. «Пап, я хочу воевать за Україну!!!» Щирі слова маленького патріота, котрий у страшних умовах війни зробив, можливо, свій перший свідомий вибір. Вибір, на котрий багато хто з дорослих не здатен...
Ми минаємо вже знайомі і рідні Новоайдар, Кримське, Щастя. Випадково потрапляємо на святкування другої річниці визволення Сіверодонецька, Лисичанська, Попасної та Рубіжного від незаконних збройних формувань. Колони автомобілів із синьо-жовтими та червоно-чорними стягами, діти у вишиванках, щасливі люди, котрі дякують українським військовим за встановлений мир у їхньому місті. Рухаємося далі, бо чекають нас у пекельній Авдіївці, переповнених пораненими госпіталях у Селідово, Курахове та Покровському. А ще попереду – Волноваха і Маріуполь. Цього разу маршрут склав понад чотири тисячі кілометрів.
Дорогою додому плануємо наступну поїздку. Вона відбудеться на День Незалежності України. І попри тривожні прогнози щодо загострення ситуації на фронті, ми обов’язково будемо разом з тими, хто тримає для нас небо. Тільки спільно з надійним тилом і небайдужими патріотами ми зможемо втримати наше небо.
Третій рік війни, третій рік поїздок на передову, третій рік без відпочинку, третій рік як роботи… але війна навчила багато чому. І змінила багато що в нашому житті. Війна змінила нас. Як не дивно, але війна навчила нас бути вдячними і бачити в житті те, що важливе. Війна багатьох з нас зробила чуйними і милосердними. Ми готові протягнути руку тим, хто цього потребує, бо ми самі у біді. Ми зрозуміли, що мирне небо важливіше від будь яких матеріальних цінностей. Тільки нехай по швидше закінчиться війна...
У День Незалежності на ТРК Львів буде показано фільм «Ціна Незалежності».
Оксана Клим, член Успенського осередку Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного
