Про це поговоримо із ректором Львівської духовної семінарії ПЦУ, Віце-президентом Всеукраїнського Біблійного Товариства, довголітнім парохом Ставропігійної церкви Успіння Пресвятої Богородиці м. Львова о. Василем Луцишином.
– Отче, поясніть, будь ласка, найперше, що таке Святе Причастя?
– Святе Причастя є головним таїнством Православної Церкви, за допомогою якого християни поєднуються із Господом Ісусом Христом. Про Себе Самого Ісус Христос сказав: «Я – хліб живий, що з неба зійшов: хто їстиме цей хліб, буде жити вічно; а хліб, котрого Я дам, є Плоть Моя, котру Я віддам за життя світу» [Ів. 6, 51]. Таїнство Святого Причастя була встановлена на Тайній вечері: «Ісус узяв хліб, благословив, розломив і дав їм (апостолам), кажучи: «Беріть, це моє тіло». Потім узяв чашу, воздав хвалу, дав їм, і пили з неї всі. Та й сказав їм: «Це моя кров Завіту, що проливається за багатьох»» [Мр. 14, 22-24]. А далі: «Чиніть це на мій спомин» [Лк. 22, 19]. «Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете їсти плоті Сина Людського і пити крови Його, то не будете мати в собі життя. А хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його останнього дня, бо плоть Моя справді є їжа, і кров Моя справді є питво. Хто їсть Мою плоть і п‘є Мою кров, у Мені перебуває, і Я – в ньому. Як послав Мене живий Отець, і Я живу Отцем, так само й той, що їсть Мене, жити буде Мною» [Ів. 6, 53-57]. Перші християни, за свідченням Діянь апостолів, «постійно перебували в апостольській науці та спільності на ламанні хліба й молитвах» [Діян. 2, 42]. (Причастям в давнину називали «ламання хліба»). За нещодавніх московсько-більшовицьких часів не тільки Святе Причастя як головне таїнство було уневажнене, а й саме: християнство як релігія взагалі. Та Господь навертає до Себе Своє творіння, і наш народ потроху приходить до тями, що тільки з Богом у Його святій Церкві і можна жити повноцінним життям, а не нидіти, існуюючи.
– Навіщо потрібно причащатися?
– Причащатися конче необхідно для того, щоб спастися і мати життя вічне. Тіло і Кров Христові очищують людину від усілякої скверни та відганяють усяке зло. У Причасті «маємо відкуплення Його кров’ю, відпущення гріхів, згідно з багатством Його благодаті» [Ефес. 1, 7]. «Тепер же в Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христовою» [Ефес. 2, 13].
– Як часто можна (чи треба) причащатися?
– Сам чин літургії, на якій хліб і вино перетворюються на істинне Тіло і Кров Спасителя, служиться для того, щоби причастилися усі, хто приймає участь у цьому богослужінні. Дев’яте Апостольське правило каже: «Всіх вірних, що до церкви входять та слухають Писання, але на молитві та святому Причасті до кінця не бувають, як таких, котрі призводять до церковних безчинств, належить відлучати від церковного спілкування» («Апостольські правила»). А правило 80 Шостого Вселенського собору говорить, що ті, хто без поважної причини не причастилися три неділі поспіль, самі себе фактично відлучили від Церкви. (Шостий Вселенський Собор був скликаний в 680 році, в місті Константинополі, за імператора Костянтина Погоната, і складався з 170 єпископів). Преподобний Іоанн Касіян Римлянин з цього приводу казав: «Ми не повинні ухилятися від Причастя Господнього з причини того, що усвідомлюємо себе грішниками; проте ще більше й більше зі спрагою потрібно поспішати до нього для лікування душі й очищення духу, втім, з таким смиренням духу й вірою, щоб, вважаючи себе недостойними прийняття такої благодаті, ми бажали більше ліків для наших ран. А інакше і раз на рік не можна достойно прийняти Причастя, як дехто робить… А набагато правильніше було б, щоби ми із тим смиренням серця, коли віруємо й сповідуємо, що ніколи не можемо достойно доторкатися до святих Таїн, щонеділі приймали їх для зцілення наших недугів». «Кого нам похвалити? – запитує св. Іоанн Златоуст. – Чи тих, хто причащається раз на рік; чи тих, хто часто; чи тих, хто рідко?». І відповідає: «Ні перших, ні других, ні третіх, але тих, хто причащається із чистою совістю, з чистим серцем, з бездоганним життям. Такі нехай завжди підходять, а не такі – ніколи. Чому? Тому що прикликають на себе суд, осуд, кару й муку… Ти удостоєний трапези духовної, і потім знову скверниш уста нечистотою? Ти намастиш себе миром і потім знову наповнюєшся зловонням? Приходячи до Причастя через рік, невже ти вважаєш, що сорока днів достатньо для очищення твоїх гріхів за увесь час? А потім пройде тиждень, і ти знову робиш те саме? Сорок днів ти витрачаєш на відновлення здоров’я душі, а може бути, навіть не сорок, і думаєш умилостивити Бога? Ти жартуєш, чоловіче! Говорю це не для того, щоб заборонити вам причащатися раз на рік, але більше бажаючи, щоб ви безперестанно приймали Святі Тайни». Отож варто, щоби причащатися усякий раз, коли приходимо на літургію. Почуття недостойності – не привід для того, щоби ухилятися від Причастя.
– За яких умов можна приймати Святе Причастя?
– Найперше причащатися потрібно тільки після того, як християнин, відчуваючи провину перед Господом, висповідається і отримає від священика розрішення. Метою сповіді є не Святе Причастя, а відновлення контакту з Господом Богом. Християнин повинен щоразу, приходячи на літургію, бути в такому стані, аби могти причащатися. Тоді його серце буде відкрите до Господа Бога, тоді Бог його благословлятиме. Бо коли християнин не в стані причащатися, Господь не може його благословити не тому, що не хоче, а тому, що людина закрилася, відвернулася від Нього.
– Отче. Дуже дякую за такі розумні і потрібні на сьогоднішній день пояснення.
Наша розмова, надрукована у газеті, я впевнена, зробить своєрідну «революція» в людських умах, і допоможе багатьом християнам впевнено приступати до Святого Причастя тоді, коли забажатиме їхня душа. А душа людська – творіння Боже, яке, природно, прагне єдності зі своїм Творцем.
Розмову вела редактор газети «Успенська Вежа» Марія Горбаль, 2018 рік
