Патріарх Димитрій народився 9 грудня 1915 р. в селі Глідно Березівського повіту на півночі Сяніцької землі (тепер Кросненське воєводство в Польщі) у родині Василя та Марії Яремів. Хресне ім'я - Володимир. Володимир Ярема бере участь у шкільних виставах, відвідує читальню "Просвіти", допомагає при церкві як помічник паламаря і дяка, самотужки опанувавши весь комплекс церковного співу. Великий вплив справив приїзд до села еміґрантів із Наддніпрянщини, старшин українського війська, котрі розписували церкву. 1931-1938 рр. У Львові навчається малярства в художника Павла Ковжуна, розписує церкви на Львівщині. Бере уроки з теорії музики, сольфеджіо, дириґування, а потім сам засновує хори. 1938-1939 рр. служить у польському війську, бере участь у перших боях Другої світової війни. Опинився в німецькому полоні. 1942-1944 рр. навчався у Львівській мистецько-промисловій школі під керівництвом проф. Михайла Осінчука. Чіткі національні переконання Володимира Яреми привели його до Організації Українських Націоналістів. Із благословення митрополита Андрея Шептицького, який помітив непересічний талант Володимира Яреми, направлений для здобуття духовної освіти до малої семінарії. Навчанню завадила мобілізація до Совєтської Армії та ліквідація Української греко-католицької церкви. Після повернення з війська працював у Національному музеї. Був переконаний у тому, що перехід на православ'я зі збереженням традиційного для Галичини обряду допоможе порятувати Церкву від русифікації та винищення. Із цих мотивів згодився прийняти рукоположення й 3 серпня 1947 р. був висвячений архиєпископом Макарієм Оксіюком, братом єпископа Української Автокефальної Православної Церкви Йосифа Оксіюка, на диякона, а 10 серпня 1947 р. ним же - на священика. Деякий час навчався (заочно) в Ленінґрадській духовній академії, але з огляду на національні переконання був відрахований. Служив на парафіях у с. Підгірці (1947-1950), м. Щирець (1950-1953), у м. Кам'янці Бузькій (1953-1958), а потім у Львові в Андріївській церкві на Клепарові (1958-1960), у П'ятницькій (1960-1965), Преображенській (1965-1969), Петропавлівській (1969-1993) церквах. На початку 1989 р. звернувся з листом до екзарха Російської Церкви в Україні митрополита Філарета Денисенка з закликом до реабілітації національних Церков, підтримки Церквою патріотичних прагнень українського народу. 19 серпня 1989 р. разом із о. Іваном Пашулею проголосив вихід Петропавлівської парафії м. Львова з-під юрисдикції Московського Патріархату. Парафія ввійшла до складу Української Автокефальної Православної Церкви на чолі з митрополитом Мстиславом (Скрипником). О. Володимир Ярема став ініціатором і активним учасником проведення Помісного Собору 5-6 червня 1990р., на якому було прийнято статут Української Автокефальної Православної Церкви й обрано її Патріарха - Святішого Мстислава. Після смерті Патріарха Мстислава й переходу до Російської Церкви та новоствореної Української Православної Церкви Київського Патріархату більшості єпископів УАПЦ на прохання єпископату, що лишився вірним, протопресвітер Володимир Ярема згодився прийняти чернечий постриг. Уночі з 23 на 24 серпня 1993 р. пострижений з іменем Димитрій на честь свт. Димитрія Ростовського. Постриг з іменем Юліянія прийняла його дружина. 5 вересня 1993 р. в Борисоглібському храмі м. Києва владика Димитрій був висвячений на єпископа. 7 вересня 1993 р. Другий Помісний Собор обрав його на Патріарха Київського і всієї України. 14 жовтня 1993 р. в церкві Спаса на Берестові відбулася інтронізація. За час патріаршества зміг відновити ієрархічну структуру й леґальний статус Української Автокефальної Православної Церкви, здобув великий авторитет безкомпромісною суспільною позицією й захистом Церкви від втручання чужих їй політичних сил. У грудні 1998 - січні 1999 рр. відвідав США, де мав зустрічі з митрополитом Константином, архиєпископом Антонієм, митрополичою радою УПІЦ в США. Неодноразово звертався до Вселенського Патріарха із проханням очолити рух української православної спільноти до об'єднання. Невтомно працював як проповідник, богослов і мистецтвознавець. Друковані праці пов'язані з проблемами суспільного служіння Церкви (послання до християн України "На порозі 2000 року", цикл послань "Розмови про страшне сьогодення", статті в газетах "Наша віра", "Успенська вежа"), історією іконопису в Україні. Видав книгу "Дивний світ ікон" (Львів: Логос, 1994). Підготував і подав до друку двотомну монографію з історії іконопису. Від часу поїздки до США важко хворів. 1 грудня 1999 р. уклав заповіт, яким застерігав вірних УАПЦ в Україні від вибору Патріарха й благословляв після його смерті визнати юрисдикцію глави УАПЦ в діаспорі та УАПЦ в США Константина. Помер у Львові 25 лютого 2000 р. Похований у крипті Петропавлівської церкви м. Львова.
