Дорогоцінний скарб української поетичної душі – українські народні пісні – справжня таємниця. Хто і коли їх створив, почав співати, якими були їх оригінальні первісні варіанти? Вони дійшли до нас через століття у відшліфованому вигляді найвимогливішого редактора – народу. Здавалося, що ми не зможемо відповісти на такі питання, бо пройшов не один десяток років. А тим часом уже стали розкриватися таємниці створення окремих пісень та імена їхніх авторів. Знаємо, наприклад, що слова і музику пісні «Стоїть гора високая» написав Леонід Глібов; що пісню «Повій, вітре, на Вкраїну» створив Степан Руданський; знаємо також пісні Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Віктора Забіли, Володимира Сосюри, Андрія Малишка та багатьох інших авторів.
В своїх літературних пошуках мені трапилася несподівана щаслива нагода встановити хто й коли написав слова відомої пісні «Чорнії брови, карії очі». Ми давно передбачали, що ці вірші мають літературне походження, на що вказував зміст і стиль поетичного тексту. Ще у 1939 році я готував збірник народних пісень, створених на слова українських поетів протягом ХVІІ-ХХ століть. Моє дослідження «Пісні літературного походження в українському фольклорі» було опубліковане в 1940 році, а в 1941 році вийшла друком збірка «Пісні та романси українських поетів». Готуючи цей матеріал, я зібрав десятки пісень, автори слів яких були невідомі. Серед цих пісень були і романси: «Чорнії брови, карії очі», «Там, де Ятрань круто в’ється», «Де грім за горами», «На захід сонечко схилилось» та багато інших. Таємниця авторів пісень явно літературного походження все більше мене приваблювала. І коли у 1956 році я видавав знову збірку (таких пісень) уже в трьох томах, то авторство значної їх кількості зміг розкрити, працюючи в бібліотеках та архівах. Тоді я встановив, що оригінальний текст пісні «Де Крим за горами» написав Михайло Петренко, «Там, де Ятрань круто в’ється» - Антін Шашкевич, «На захід сонечко схилилось» - С., «Гандзя» - Антон Коципінський [Особливої популярності в ті часи набула в його обробці пісня «Ганзя» (слова і музика Дениса Бонковського) – з Вікіпедії] і т. д. Але автора популярної пісні-романсу «Чорнії брови, карії очі» ніяк не міг виявити, хоча за стилем, на моє глибоке переконання, це був явно літературний твір. Тому я у другому томі цього збірника подав її як анонімний твір.
Аж ось у 1957 році, готуючи до друку велику антологію «Бурлеск і травестія в українській поезії першої половини ХІХ ст.» (надрукована у 1969 р.), я переглядав силу-силенну матеріалів у Центральній науковій бібліотеці ім. В. І. Вернадського АН України в Києві і несподівано для себе знайшов автограф пісні «Чорнії брови» у рукописному збірнику «Копитькови вірші і пісні» (1848). Відомо, що під цим псевдонімом писав свої поетичні твори Костянтин Данилович Думитрашко. Необхідно відзначити, що творчістю Думитрашка цікавився Тарас Шевченко, який називав його «безперечно обдарованою людиною» і знав напам’ять та декламував деякі його твори.
Хто ж такий Думитрашко? Він – оригінальний письменник, знаний, відомий поет середини ХІХ ст., кваліфікований перекладач, фольклорист, педагог, один з кращих знавців української мови і літератури. І це все за тих часів, коли українське слово було під різними заборонами. Він належав до тих небагатьох митців, яким не була байдужою доля українського народу, його мови, культури й літератури. Слід зазначити, що Думитрашко мав хист до музики та живопису. У його літературній спадщині є поеми, балади, ліричні та гумористичні вірші. Він був одним з перших досвідчених перекладачів із західно-європейських мов (переклади уривків з «Фауста» Йоганна Гете) та з античних мов (переробки й наслідування Горація та Овідія). Думитрашко є автором переробки старогрецької пародійної поеми «Жабомишодраківка» («Батрахоміомахія»), до якої вніс багато українського історико-побутового колориту. Костянтин Данилович також є автором багатьох розвідок з фольклору і статей на морально-етичну та історичну тематику. Його записи народних пісень і дум опублікував Михайло Максимович у своєму збірнику українських пісень (1849). Думитрашко заслуговує на увагу з огляду на високий мистецький рівень його творчого доробку, що репрезентує собою період переходу української літератури від бурлеску до романтизму.
Костянтин Данилович Думитрашко народився …………………………………..
в Золотоноші. Він одержав добру освіту в Полтавській семінарії, а згодом в Київській духовній академії і був професором (1834-1854) літератури Київської духовної семінарії, а під кінець життя працював бібліотекарем в Київській духовній академії. Отже, на відміну від своїх багатьох поетів-сучасників Думитрашко був людиною досить освіченою. Він почав свою діяльність із запису пісень та дум, які були опубліковані в різних виданнях. У 30-х роках, працюючи професором духовної семінарії, починає писати вірші українською мовою, складає з них рукописні збірники. Ці збірники належали до улюбленої лектури українського читача в середині ХІХ століття. Необхідно зауважити, що для професора духовної семінарії, та ще й у Києві, така «малоросійська» діяльність вимагала і громадянської мужності, і твердого світоглядного переконання, оскільки деякі твори письменника мали й виразно соціальне забарвлення.
Серед кількох десятків розвідок Думитрашка слід назвати найцікавіші – це «Свадебные обычаи» (1865), «Святочные колядки и вирши в Малороссии» (1864), «Иван-Купала» (1872) та інші. Власне Думитрашко був одним з перших в Україні, хто запропонував вивчати в школах українську народну поетичну творчість як важливий етичний та естетичний чинник, що позитивно впливає на формування національної свідомості учнівської молоді.
Дехто з дослідників висловлює гіпотезу (здогад), що Думитрашко був знайомий з Шевченком і що зустрічалися вони в Києві, але документальних підтверджень цьому немає. Однак Шевченко читав кілька рукописних збірників Думитрашка і навіть висловив про них свої критичні думки. Опанас Маркович згадував, як Шевченко змусив його вивчити вірш Думитрашка «Часи» («Хома з Яремою йдучи») напам’ять і навіть навчив як декламувати.
Збереглися відомості, що Думитрашко був ще й художником і, як всякий випускник семінарії, знав досконало музику.
Отже, гортаючи сторінку за сторінкою пожовтілий збірник Копитька-Думитрашка, я раптом натрапляю на сторінці 129 на поезію, заголовок якої виведено невеликими літерами «До карих очей». Читаю і очам своїм не вірю – та це ж оригінальний авторський текст вірша, що став тепер популярною піснею «Чорнії брови, карії очі». Усі п’ять строф не помістилися на сторінці 129 і автор шість рядків переніс на наступну 130-у сторінку. На вільному місці зліва намалював пером дерево, криницю з хрестом; справа – дерево і біля нього траву, а посередині накреслив геометричні фігури. Внизу стоїть дата – «1854 года»; далі – закреслено «на масленице» і чітко написано «в генваре». Очевидно, хтось із пізніших читачів дописав нижче – «Колись були люды, а тепер уроды». Таким чином, нам тепер відомо, що текст вірша, який став піснею, Думитрашко написав у січні 1854 року в Золотоноші, про що свідчить допис в рукопису.
Оскільки будь-який оригінальний текст є дуже цікавим і надзвичайно цінним документом для дослідника, то я зробив фото автографу слів пісні і по ньому відтворюємо початковий вірш, зберігаючи тодішній правопис за виключенням твердого знаку.
ДО КАРИХ ОЧЕЙ
Чорній брови, карій очи!
Темни як нічка, ясни як день.
Карій очи – чары дівочи!
Де ви навчылысь зводыт людей?
Чорній брови, карій очи!
Страшно дывыцьця на вас підчас,
не будеш спаты иноди ночи,
Все будеш думать очи про вас.
Вас и немає, а вы мов тута,
Світите в душу, як дви зори,
и в вас улыта яка отрута,
Чи може й сами вы знахори?
Чорній брови - стрічки шовкови!
Все б тільки вами я любовавсь,
Кари очыци - очи тернови! В
се б я дывывся тільки на вас.
Карій очи! вы поробиш,
Наворожили вы щось мени.
Так од пристріти, оченьки мыли,
Тільки й поможете вы одни.
1854 года в генваре
Отакою народилася пісня (власне її слова) більше півтори сотні років тому і такою пішла вона в світ, між люди. Як морська вода шліфує камінчики, так народ вніс загалом незначні зміни до авторського тексту. Найвагоміша з них – відкинуто останню строфу, яка була справді найменш досконалою.
Виникає питання, чому Думитрашко не опублікував пісню «Чорнії брови, карії очі»? Гадаємо, що пояснити це неважко, адже пісня світського, а не духовного змісту. Очевидно, що до написання цього твору надихнула 40-річного професора духовної семінарії якась симпатична кароока панночка, до якої у поета прокинулося велике почуття кохання. Так народився вірш, який став піснею. Є всі підстави припускати, що й музику створив сам Думитрашко, адже він був музично обдарованою людиною і мав добру музичну освіту, яку одержав спочатку в семінарії, а потім у Київській духовній академії. На жаль, нам не пощастило виявити нотного автографа. Авторський текст було опубліковано вперше лише у 1959 році. І ось тепер пісня є однією з найбільш улюблених і популярних українських пісень. Вона стала народною і прославила свого автора на цілий світ.
Підготувала до друку Оксана Захарчук