У Львові круглим столом відзначили 30-річчя газети Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного
У березні цього року виповнилося 30 років, як у Львові побачив світ перший номер газети «Успенська вежа». Це найстаріше православне культурно-релігійне видання в Україні, яке з того часу, попри всі проблеми, виклики і труднощі не припиняло інформувати читачів про актуальні події в Церкві, будити національно-релігійно свідомість, публікуючи розвідки на церковно-історичну тематику, давати духовну поживу для дорослих та допомагати їм виховувати своїх дітей добрими християнами та свідомими патріотами. Засновником видання є Львівське ставропігійне братство св. ап. Андрія Первозваного. Щомісяця читачі з усієї України, а також з-за кордону отримують улюблене видання, шукаючи в ньому відповіді на питання, що їх хвилюють.
Нині 30 років для друкованого видання, а тим паче релігійного – поважний ювілей. Аби відсвяткувати його у суботу, 13 березня, у приміщенні Львівської єпархії ПЦУ на круглий стіл зібралися люди в той чи той спосіб причетні до видання цієї газети – редактори та автори різних років, духовенство, братчики, медіа-експерти, – щоб підсумувати пройдений шлях, згадати тих, хто допомагав становленню видання, обговорити сучасні виклики і завдання, які стоять перед редакцією.
Взяв участь в круглому столі і митрополит Львівський ПЦУ Макарій. Він привітав колектив редакції з ювілеєм, розповів, що завжди уважно читає газету, та подякував авторам і редакції за професійність, бо так важливо було і залишається писати про Церкву, парафії, духовне життя, як і те, щоб це було написано професійно, адже в часи т. зв. міжконфесійних конфліктів, треба було бути дуже виваженим і обережним, щоб не звинуватили в нагнітанні конфліктів. Важливо, що ця газета щомісяця дістається читачів, як і те, що її слово правдиве, часом навіть гостре і для когось неприємне.
«Бувало, що на Архиєрейських соборах інші владики показували мені газету і виказували невдоволення чи зауваження через висвітлення певних гострих тем, оскільки кожна людина має своє бачення тих чи тих питань розвитку Церкви. Я мав аргументи, що це громадська газета, а не церковна. Важливо, що Братство святого Андрія Первозваного завжди знаходило кошти на видання. Хочу подякувати всім працівникам за їхню професійність і досвідченість, бажаю плідної праці, збільшення читацької аудиторії, публікувати цікаві статті. Бо маємо вже в Україні помісну Церкву, багато чого ми вже змінили, слава Богу відійшли від радянщини, російського впливу, які ще навіть в незалежній Україні певні люди намагалися протягнути, але ще багато потрібно змінити, проблем в Церкві ще багато, а ця газета допомагає ці зміни рухати вперед».
Учасників круглого столу привітали і представники місцевої влади Тетяна Плугатор і Василь Дорош та наголосили важливості праці усіх, хто причетний до цього видання.
Нинішній голова Львівського ставропігійного Братства св. ап. Андрія Первозваного диякон Юрій Федів розповів про історію, засади та головні виклики, які стояли перед виданням: «Ідея створення культурно-релігійного мирянського часопису, який би безпосередньо не залежав від церковної єрархії, належала п. Святославу Яремі і Богдану Рожаку. Ці люди ініціювали відродження Ставропігійного братства та УАПЦ у 1989 р. Назву також вибрали невипадково, бо саме з Успенської вежі завжди була змога побачити місто і його околиці, оборонити від зайд своє, рідне. Саме ця ідея в багатьох випадках виправдовувала себе, бо досить часто було розміщено матеріали, які не були до вподоби єрархії».
З його слів упродовж 30 років газета виконувала цілу низку певних місій у суспільстві: систематично інформувала про життя УАПЦ; сприяла, публікуючи звернення Вселенського Патріарха та інформуючи про життя Вселенської Патріархії, єднанню українського суспільства з Константинополем; знайомила читачів із основними тенденціями розвитку, з історією мучеництва УАПЦ; вперше опублікувала історію усіх помісних Православних Церков, а також матеріали про найвідоміші святині України та Закерзоння; розміщувала статті на духовну тематику, а також статті про видатних композиторів, науковців, які своє життя присвятили Церкві.
Голова Братства подякував за жертовну працю усім авторам, редакторам, дописувачам та жертводавцям – усім, завдяки кому читачі уже впродовж 30 років щомісяця отримують свою газету, щоб довідатися про важливе і цікаве в житті Церкви.
«Цей часопис сміло можна назвати «маленьким чудом», бо саме завдяки жертовній праці членів Братства видання святкує тридцятиріччя. І найбільшою подякою за працю редакції висловив Вселенський Патріярх Варфоломій у жовтні 2020 р., зокрема в листі із Вселенської Патріярхії було сказано: “Цінуємо такі ініціативи, а саме переклад й популяризацію патріарших енциклік та послань українською мовою, оскільки це ще більше зміцнює цінні стосунки між Церквою-Матір’ю та Її духовною дочкою – Україною”», – зазначив диякон Юрій Федів.
Від імені семінарійної спільноти Львівської єпархії ПЦУ до учасників круглого звернувся її ректор о. Василь Луцишин: «Газета “Успенська вежа” для когось улюблена, для когось дратівлива, живе завдяки тому, що дотримується принципів Слова Божого, от скажімо, для чого було висвітлювати, виносити на люди, помилки царя Давида, адже він був найвищим авторитетом. Але ця правдивість і додержання принципів дуже важливі». Він додав, що газета має великий вплив газета на молодь і семінаристи радо читають її, адже вона «достукується до серця кожного».
Відтак учасники круглого столу обговорили важливість присутності релігійної тематики у сучасному медіапросторі та проблеми і виклики, пов’язані з цим. Зокрема, Юліана Лавриш, кандидатка наук із соціальних комунікацій, доцентка кафедри нових медій факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка, редакторка веб-ресурсу “Духовна велич Львова” зазначила, що інтернет дуже змінив медійне поле і правила гри на ньому – визначальними стали рейтинги і трафіки. Однак дуже важливо, щоби Церква була присутня в інформаційному просторі не тільки в хайпових і сенсаційних новинах, а могла донести свою позицію, розповісти про позитивний досвід, комунікувати з вірянами через сучасні медіа, в тому числі з молоддю.
Серед переваг присутності Церкви у мережевих медіа вона назвала можливість бути поруч і підтримувати та подолання комунікаційних бар’єрів. Актуальність цих переваг засвідчили нові обставини карантинних обмежень: виникла потреба онлайн-Літургій, онлайн-проповідей, онлайн-молитви, онлайн-спілкування. Віряни опинилися в певній ізоляції, потерпали від економічної та соціальної кризі. Тому дуже цінним є те, що чимало представників духовенства проявили ініціативу і започаткували чи активізували таку працю в інтернеті, деякі активні священики-блогери мають кількатисячну аудиторію.
«Соціальні мережі здатні зруйнувати комунікаційні бар’єри, адже є чимало людей, яким простіше приватно написати священикові, а вже після того прийти до храму. Окрім ефекту ізоляції, який переживає сучасна людина, кожен потребує персональної комунікації. Блоги є продовженням праці у храмі, оскільки основні теми публікацій священиків присвячені елементам християнського життя, роздумам про Богослужіння, церковні проблеми», – зазначила Юліана Лавриш та додала, що для доброї комунікації з різними покоління важливо розвивати різні види медіа, адже через інтернет Церква може комунікувати з молоддю і людьми середнього віку, а для старшого покоління більш доступним і гідним довіри є друковане видання, тому вона щиро рада, що таке видання існує.
Своїми спогадами про початок видання газети і її сьогодення поділилася з присутніми пані Віра Маркович. «30 років – це трохи менше, ніж половина мого життя, учать у Братстві та у виданні газети дуже скрасило її. Братство зібрало різних людей, але всіх нас захопила ідея відродження УАПЦ, а газета допомагала її популяризувати. Спершу це були історичні і публіцистичні статті про те, звідки взялася УАПЦ, згодом з’явилася і дитяча сторінка, інші теми, що цікавили читачів», – сказала вона.
Їй дуже приємно, що газети потребує не тільки старше покоління, а й люди 30-50 років, що цікавляться публікаціями,
«Головне, попри всі виклики і проблеми, що нас вів Господь. Дуже приємно, що нині газета твердо стоїть на ногах, що з неї навіть в Константинополі довідуються про життя нашої Церкви», – зазначила пані Віра Маркович.
Роман Максимович був довголітнім головою Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного, а також був і залишається одним з найвірніших меценатів газети. Він привітав редакцію з ювілеєм, а також з тим, що нині газета виходить на такому гарному папері і має солідний вигляд, адже були часи, коли перебирати не випадало, тож треба було обходитися тим, що було.
«Першим головою братства був св. п. Богдан Рожак, який наставляв нас зберегти «Успенську вежу», бо поки вона буде – буде й братство. І редакція, і провід братства не хотіли згладжувати гострі кути. Газета не була офіційним органом Церкви, це дало змогу публікувати незалежну думку щодо гострих питань. Ніхто цензури з боку проводу братства на редакцію не чинив, натомість не раз члени редакції приходили до нас на пораду з того чи того питання, – розповів пан Максимович. – Дякую, що газета змінилася, що розширилася тематика і аудиторія. Проте особливе значення вона має для людей старшого покоління, які у те, що написане пером — не витягнеш волом. Те що надруковане в газеті – стає історією, його не відміниш, не виправиш, не прибереш, як це часом трапляється в інтернеті. І добре, що та історія нашої Церкви, нашого братства фіксується й надалі на сторінках нашої газети».
На значимості Успенського братства і його газети “Успенська вежа” у духовному житті та зростанні українських православних християн наголосив настоятель Успенської церкви м. Львова о. Ігор Бурмило, член редколегії у 1991-2003 рр.
Він пригадав той час, коли братство тільки відновилося у Львові і до нього зголосилося чимало талановитих людей – чоловіків і жінок, серед яких були й ті, що відчули і зрозуміли нагальну потребу мати свій друкований орган, який би доносив до ширшого кола людей ідею автокефалії, і це стало одним з провідних напрямків газети у перші роки її існування. Вже з перших чисел газета почала публікувати статті на теми історії Церкви в Україні-Руси, а також першого та другого відродження УАПЦ. Історичні розвідки про становлення інших православних помісних Церков показували, що майже всі вони пройшли непростий шлях самоутвердження, та не давали зневіритися у правильності обраної дороги. Були й статті про видатних політичних, культурних, церковних діячів, священники подавали свої проповіді та роздуми на ту чи ту тему, була й рубрика «В конспект семінаристу», з якої майбутні душпастирі черпали знання.
«Ця газета отримала дуже влучну назву «Успенська вежа». Вона стала не просто однією з цеглинок, а справжнім квадрантом – великим тесаним каменем – у розбудові нашої Церкви», — наголосив о. Ігор Бурмило.
Власне сама газета була заснована під час зборів братства у перші дні березня 1991 року. А наприкінці 1991 року керівництво Братства вирішило запросити нову професійну команду, яка мала перетворити часопис у фахове видання, спроможне не лише доносити церковну точку зору до громади, але й стати конкуренто спроможним у тодішньому інформаційному середовищі.
До співпраці Братство запросило численну команду (10 осіб) професійних журналістів – п’ятикурсників та нещодавніх випускників факультету журналістики Львівського державного (на той час) університету імені Івана Франка. А очолити цей колектив погодився Адрій Юраш, який був ангажований у діяльність Братства ще з кінця 1989 року. Нині пан Юраш обіймає посаду завідувача відділу з питань релігій, забезпечення прав громадян на свободу світогляду і віросповідання секретаріату Кабінету Міністрів України. Він привітав усіх причетних до ювілею та поділився своїми спогадами про цей період «Успенської вежі».
«Газета від самого початку мала як свій особливий почерк, стиль, місію. Це було усвідомлення братства, яке тоді зорганізувалось, свого покликання у цей часовий проміжок, яке зобов’язувало дуже чітко і впевнено, аргументовано і свідомо рухатися до реалізації своєї місії. І дуже важливою для її здійснення була ідея власного видання. У той час друковане слово було найкращим, хоч і не єдиним, способом донести свою позицію до людей. Звичайно, братство регулярно організовувало виїзди до громад, які перебували на роздоріжжі самовизначення, але значно ефективнішими такі виїзди були, коли братчики мали змогу роздати газету», – розповів Андрій Юраш. Він також пригадав, що ідея газети не була поодинокою, що братство розглядало різні ідеї, приміром, розробляло проєкт «Братського вісника», однак це залишилося лише проєктом.
«Газета виходила протягом 1991 року, не маючи реєстрації. Тому перше, з чого ми почали, – це отримання державної реєстрації, адже без неї неможливо було співпрацювати з державними друкарнями. Відповідне подання Братства, як засновника часопису, було розглянуте Державним комітетом України по пресі 24 лютого 1992 року. А 2 березня перший заступник голови Держкомітету України по пресі В.П. Скомаровський підписав відповідне Свідоцтво, ще на бланках і з печатками УРСР, бо нових ще тоді не було», — поділився спогадом тодішній редактор газети та показав копії реєстраційних документів тих часів та розповів, що навіть маючи свідоцтво про реєстрацію було не просто знайти друкарню, яка готова була втілити напрацьоване редакцією та ще й за прийнятною ціною. Співпрацю нав’язали із золочівською друкарнею – доводилося їздити туди, та це було найоптимальнішим варіантом.
Ще одним викликом того часу був брак напрацювань щодо норм і засад слововживання у текстах на релігійну тематику. Зі слів тодішнього редактора, діяти доводилося майже всліпу, відшукуючи відповідну лексику. Щоби розв’язати цю проблему було організовано кілька зустрічей фахівців, в тому числі й за участі професорки університету, видатної мовознавиці Олександри Сербенської.
Окрім того, що редакція у ті часи намагалася напрацювати засади редакційної політики, органічно поєднати церковні теми і суспільні запити, вона не зосереджувалася лише на газеті, адже її аудиторія була доволі обмежена.
«Ми намагалися донести інформацію до загально суспільних видань і створили своєрідний інформаційний центр, який надсилав матеріали до 53 видань в Україні, в тому числі 9 львівських. Це було своєрідне інформагентство, формат якого тоді в Україні навіть у сфері загальнополітичної інформації ще не був напрацьований», — зауважив Андрій Юраш та представив зразки статей зі свого архіву, які тоді надсилали до редакцій різних видань. Він також що видання потребує окремого наукового дослідження, адже такі «медіальні церковні феномени є невід’ємною частиною церковної історії», бо невідомо, що було би нині з Українською Церквою, якби не було тієї роботи, що її провадило Братство і його газета.
Тарас Антошевський, історик, шеф-редактор Релігійно-інформаційної служби України, зазначив, що зараз для релігійних ресурсів і видань – час викликів, а 30 років для друкованого видання – це дуже багато, тим паче релігійного.
«Коли я, ще як історик, почав займатися церковно-історичними реаліями ХІХ–ХХ ст., то черпав інформацію здебільшого з газет. Це було дуже цікаво гортати ті пожовклі сторінки, наче переносишся в той час, бачиш тодішні реалії життя. Сьогодні погортав ваші підшивки і мав подібне відчуття. Газета дає змогу відчути епоху набагато краще, аніж електронні медіа. Дуже багато речей, які визначали напрям руху, можна прослідкувати гортаючи підшивки», – поділився він з присутніми та розповів, що перше його знайомство з «Успенською вежею» відбулося у 2000 році, коли йшла підготовка до собору УАПЦ.
На початках РІСУ брала інформацію з газети, але вже скоро було радше навпаки, бо змінилися вимоги до подачі інформації, передусім має бути оперативність, часом розходиться про кожну хвилину. Змінилися й критерії успішності та затребуваності і щодо газети. Нині найоптимальнішим форматом друкованого видання є тижневик, хоча й щомісячне видання може бути успішним і затребуваним. Для цього воно має бути не просто архівом новин, а публікувати радше т. зв. неперехідні матеріали – просвітницькі, аналітичні, які формуватимуть у людей церковно-християнський погляд на суспільні події.
«Чому мало є матеріалів на релігійну тематику, чому серед них переважають сенсаційні з хайповими заголовками і сюжетами – бо є мало авторів, які можуть писати якісно на релігійну тематику: окрім професіоналізму, тут потрібні додаткові знання, живе зацікавлення цією тематикою. Якщо таких авторів нема, пишуть для привернення уваги. Тому дуже важливим нині є виховання молодих журналістів, які б якісно і зрозуміло писали для своїх ровесників, і не тільки. Газета “Успенська вежа” почала виходити тоді, коли ще була інша політика до формування новин. Дуже добре, що вона виходить і сьогодні та продовжує розвиватися. Однак розвиватися потрібно різнопланово, маю на увазі створення якісної електронної версії, а також сторінок у соцмережах. А це інші підходи до вибору тем, до подання матеріалу. Це приверне нову аудиторію і відкриє нові можливості, заповнить інформаційний вакуум. А це конче потрібно, бо в нас засилля російських ресурсів, які продукують фейки. Бо ПЦУ буде розвиватися лише за умови, що будуть розвиватися якісні інформаційні ресурси, проєкти», — закцентував Тарас Антошевський.
На завершення круглого столу до його учасників звернувся теперішній редактор газети “Успенська вежа” Тарас Вархоляк. Він розповів про нинішні акценти редакційної політики та подякував присутнім за участь у житті видання, а також інформаційну співпрацю.
Чудовим обрамленням заходу стали молитви у виконанні малого складу хору «Ставрос» Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного.
