Іван Сидорович Їжакевич відомий як своїм життєвим і творчим довголіттям, так і надзвичайно багатою мистецькою спадщиною. Хрестоматійними стали його ілюстрації до Шевченкового «Кобзаря» та «Енеїди» Котляревського, творів інших українських класиків. Писав Іван Їжакевич історичні картини, пейзажі, жанрові твори, портрети. Значну частину спадщини мистця становлять твори релігійної тематики.
Майбутній художник народився 6 (18) січня 1864 року у селі Вишнопіль Уманського повіту Київської губернії (тепер Тальнівський район Черкаської області). Предок його з боку батька був запорізьким козаком і мав прізвисько, Їжак. Нащадки його змінили прізвище на «Їжакевич». Мати походила зі священницької родини Мараховських. У родині ревно плекались православні традиції. Заповітною мрією батьків було побачити Івана духовною особою. Тому по закінченні чотирикласної церковної школи його відправили до Києва, де двоюрідний дядько був псаломником у Києво-Печерській Лаврі. У Лаврі Іван і захопився малюванням. Закінчивши Лаврську іконописну школу, вступає 1882 року до рисувальної школи Миколи Мурашка. У той час найбільш здібних її вихованців – з-поміж них і Їжакевича – було залучено до реставраційних робіт у Кирилівській церкві ХІІ століття. Там відбулося знайомство Івана з Михайлом Врубелем, який порадив продовжувати навчання в Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Пензлю Їжакевича у Кирилівській церкві належить образ апостола Петра, що проводжає праведників до Раю, та Богородиця-Оранта в апсиді на хорах.
1884 року Іван Їжакевич стає «вільним слухачем» Санкт–Петербурзької Імператорської Академії мистецтв. Він неодноразово займає місце у десятці кращих її учнів, а в останній – 1888-й – рік навчання отримує малу срібну медаль.
І.С. Їжакевич плідно працював у журналах «Живописное Обозрение» та «Нива». Твори мистця прикрашали також журнали «Север», «Иллюстрация», «Солнце России». З їхніх сторінок, завдяки талантові і феноменальній працездатності Їжакевича, дізнавався читач про Україну, її історію та народний побут.
Значну частину свого доробку Іван Сидорович присвятив духовному світові українців. З 1911 року «Нива» починає регулярні публікації релігійних творів мистця. Окремий цикл малюнків І.С. Їжакевича присвячено канонізації святителя Йоасафа Білгородського 1911 року; він же створив канонічний образ св. Йоасафа. І.С. Їжакевич здійснив розписи архієрейських покоїв та трапезної у Білгороді (не збереглися).
1903 року художник повернувся до Києва, де й прожив до кінця своїх днів. 1905 року Іван Сидорович очолив Києво-Печерську іконописну школу – ненадовго, лише на рік. Впродовж першого десятиріччя ХХ-го століття ним самим, або ж учнями за його ескізами та під безпосереднім керівництвом були виконані розписи Всіхсвятської, Трапезної та Троїцької Надбрамної церков Лаври. Особливою довершеністю характеризується розпис храму Всіх Святих. Завдяки тонкому розумінню І.С. Їжакевичем особливостей інтер'єру, застосуванню в оздобленні елементів стилю модерн, було створено унікальний розпис за неймовірно короткий термін – 6 місяців(!). І. Їжакевич брав також участь у розписах правого приділу Успенського собору в Лаврі (загинули разом із храмом під час вибуху 1941 року), Троїцького собору Іонівського монастиря. Останній розписаний заново, попередні зображення не збереглись.
Стінописи пензля Їжакевича прикрашали зруйновані у 1930-х роках Георгіївську та Борисоглібську церкви у Києві. Щодо праці мистця в останній К. Шероцький писав: «Сей художник дає широке, вільне розуміння церковного жанру, стиль його має ясніще національне лице і багато індивідуальності. В його малюваннях Борисоглібської церкви у Києві та трапези у Печерській Лаврі маємо ясні, благородні тони фарб, гарну українську орнаментацію занесену знов на стіни з стародавніх церковних вишивок, молитовні, майже українські лиця святих, місцеві пейзажі навіть з українськими архитектурами; усе се виділяє ці церкви від звичайних церков, прикрашених лубочною візантійщиною […]» На початку ХХ століття Іван Їжакевич виконав розписи у соборах: Троїцькому в Катеринославі, Георгіївському на Козацьких могилах (Берестечко), Катерининському в Катеринодарі на Кубані, в церкві духовного училища м. Рильськ Курської губернії. Мистець брав участь в оздобленні більш ніж двадцяти храмів, у тому числі Почаївської лаври. Частина його творів, на жаль, загинула, інші (Берестечко – потребують невідкладної (!) реставрації).
Після 1917 року І.С. Їжакевич ілюструє українські читанки, букварі, пише картини для українських музеїв. Вершиною його творчості стали малюнки до ювілейного видання «Кобзаря» 1939 року. Під час Другої світової війни масово відкривалися церкви, ряд мистців почав працювати над розписами храмів. Після понад 20-літньої перерви повертається до іконопису і його патріарх Іван Їжакевич. У 1942 році мистець виконав на замовлення архієпископа Чигиринського УАПЦ Ніканора (Абрамовича) образи Спасителя і Божої Матері в українському стилі. З них були видрукувані копії на папері; пізніше друкувались вони й на еміграції в Німеччині.
До воєнних та перших повоєнних років відносяться роботи І.С. Їжакевича у київській Свято-Покровській церкві на Пріорці. Це образи в іконостасі ( Спасителя, Божої Матері, Покрови, Преображення Господнього, Св. Миколая, Таємна вечеря, євангелісти на Царських вратах), ікони «Покрови Божої Матері» (до 1950-х років знаходилася за престолом), «Всіх скорботних Радості», «Несподіваної Радості», «Святий великомученик Трифон з житієм» (у кіотах), Божої Матері «Троєручиці»; на жертовнику, спорудженому 1945 року («Розп`яття», «Моління про Чашу», «Різдво»). Ознаки творчої манери майстра притаманні також іконам святих Жон-мироносиць та «Нерукотворного Образу».
До другої половини 1940–х років належать твори І.С. Їжакевича у Свято-Макаріївській церкві на Татарці. В іконостасі це храмовий образ сщмч. Макарія, та ікона святого Феодора Освяченого, що нагадують своїми рисами мученика за віру о. Михаїла Єдлінського.
За участі мистця створено образи святої великомучениці Варвари та святого Миколая (Доброго) північної частини іконостасу. І.С. Їжакевич написав у 1951 р. іще одну ікону сщмч. Макарія з ковчежцем для мощів. Широковідомі образи пензля майстра - «Богоматері Несподіваної Радості» та «Святого Миколая Мокрого». Він є також автором ікон свв. Іоана Воїна, великомученика і цілителя Пантелеймона, св. Серафима Саровського.
Роботи І.С. Їжакевича прикрашають Покровську церкву ХVІІІ століття на Подолі – перлину українського бароко, збудовану Іваном Григоровичем-Барським. Настоятелем Свято-Покровського храму до його закриття 1960 року був о. Олексій Глаголєв - праведник миру, який рятував київських євреїв та інших людей, яким загрожувала смерть від рук нацистів. Для Покровського храму І.С. Їжакевич написав образи чотирьох євангелістів, що нагадують українських селян. Вони розміщені на вітрилах склепіння головного купола в овальних медальйонах.
Великий запрестольний образ Покрови Божої Матері було написано мистцем пізніше за «Євангелістів», у 1958 або 1959 році.
У Свято-Серафимівському храмі Пущі-Водиці (північно-західна частина Києва) є ікона «Богоматері Несподіваної Радості», що має характерні ознаки творчої манери художника. Образ Спасителя, на нашу думку, також може належати пензлеві Їжакевича. Те саме стосується й «Голгофи» – Розп`яття з пристоячими – Пресвятою Дівою та св. Іоаном Богословом. Напис над головою Спасителя виконаний українською мовою: «Ісус Назарянин – Цар Іудейський». За композицією та манерою виконання близькі до творів І.С. Їжакевича намісні ікони Божої Матері і Спасителя в іконостасі Свято-Вознесенської церкви на Деміївці у Києві. У храмі є також образи угодників Печерських – зменшені копії їхніх зображень у Трапезній Києво-Печерської Лаври. Їхнє авторство потребує уточнення. Пензлю І.С.Їжакевича належать образи іконостасу домової церкви у резиденції київських митрополитів (кол. Київська патріярхія УПЦ КП).
Листи протоієрея Йосифа Івановича Романюка з м. Броди на Львівщині додають цікаві факти про творчість І.С. Їжакевича. У листі від 29.11.50 р. о. Йосиф, згадуючи про частково зруйновану церкву в селі, звідки походив його батько, пише: «Бракує намісних ікон, але не хочу копіювати вже всюду відоме Васнецова та інших, дуже ласкаво прошу Вас зробіть в Вашому стилю рисунок Христа і Б[ожої] Матері, щоб очі ласкаво дивилися на людей, дайте наші одежі на них, бо це село дуже кохається в вишивках и всі в церкві покривала, навіть є цілі ризи вишиті […]» Їжакевич, у свою чергу, не залишав листи без відповідей. Це засвідчує і сам адресат: «Я маю від Вас першокласну продукцію, котрою дуже втішаюся. А Ваші підписи-дедикації справляють мені дуже велику честь, що я їх удостоївся від таких славетних рук отримати» (лист від 29. ХІ. 50 р.) [6, спр. 266 – 278, арк. 9]. Ось священик просить написати для нього ікони «[…] зробіть прошу невеличкий образок Б[ожої] Матери, чи Почаївської, чи в укр[аїнськім] наряді, чи і Христа, хай я маю їх як великий скарб в моїй божниці і дар от Вас […]» [6, спр. 266 – 278, арк. 21] і невдовзі отримує від Івана Сидоровича позитивну відповідь. Цікаво, яка доля цих творів?
Православний іконописець і великий український художник Іван Їжакевич спочив у день Хрещення Господнього, 19 січня 1962 року. До останніх днів його рука впевнено тримала пензля. Один із творців українського іконописного стилю, він був найвизначнішим іконописцем у країні войовничого атеїзму. Його життя і творчість ніби втілювали кредо митрополита Іларіона (Огієнка), який високо цінував майстра: «Служити народові – то служити Богові!».
