Деякі християнські конфесії виявляють своє християнство, зокрема, тим, що відмовляються від служби у війську. Хоча виникли ці конфесії саме в тих державах, які демонструють свою силу і свою зброю, які навіть перші використали атомну бомбу. Чомусь-то з тих держав іде аґітація проти служіння у війську.
Наш народ ніколи не забирав чужих земель, а Україну сильні "добродії" щораз більше обкроюють. До Польщі, наприклад, сильні цього світу відрізали нашу Лемківщину, велику частину Бойківщини, Перемиську та Ярославську землі, колишні Червенські городи, а тепер: Любачів, Томашів, Грубешів, Холм, Володаву. При тому всіх людей виселено з їх рідних хат. Є наші землі в Румунії (Марамароська округа та інші), є навіть у Словаччині (Михайлівці, Свидницька округа), в Білорусі (Берестейщина та Кобринь). Багато українців живе в Курській та Воронезькій областях, на Кубані. Все це згадуємо, бо ж нам треба вже хоч решту земель своїх оборонити.
Якщо колись ходили русичі на греків, то, може, тому, що греки хотіли опанувати наші південні землі. Звичайно, колоністи все йдуть неначе "з добрими намірами". Довгий час нападали на нас татари і забирали людей у ясир, то хіба люди повинні були йти добровільно в ясир, а не оборонятися? Коли поляки робили з наших людей робоче "бидло", то хіба ми мали з тим миритися? А яким було ярмо у "православних царів" та у "раю на землі"?
Ні! Тому всьому настає кінець. І врешті має бути якесь утвердження справедливости. Треба боронити свою землю перед ворожим зазіханням. У рідному війську треба з честю служити українським хлопцям. У деяких державах навіть дівчата служать в армії. Треба служити й молитися, щоб Бог охоронив нас від вимушеного вживання зброї у війні.
Тим побожним, які на невластивому місці проповідують пацифістські ідеї, покликаючися на Біблію, можна відповісти також за Біблією. Єврейський народ, який після довгих страждань опанував "Обітовану землю", не мав царів, бо своїм царем признавав тільки Бога, а свою державу мислив як теократичну. Все ж, коли сусіди дуже турбували окремі покоління, просив-таки пророка Самуїла, але вкінці погодився і поставив царя. Новозаповітній пророк Іван Хреститель, коли проповідував загальне покаяння і прийшли до нього воїни, питаючи, що їм робити, сказав: "Нікого не кривдьте, ані не оскаржайте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю." (Лк.:3,14). Тут, як видно, йдеться про вояків у мирний час. Ми й надіємося на мирний час або вимушену оборону своєї держави, а не на аґресію.
Щоб Україна існувала як держава - мусить мати достатньо сильну армію, а вояки мусять знати свою справу. Інакше - доведеться годувати і утримувати армію сусідів.
Кожен народ має свою історію, не подібну на історії інших народів. Ми знаємо зі своєї історії, наприклад, оборону Почаєва, коли навіть монахи мусили брати в руки самопали, луки та стріли. Києво-печерські монахи не мусили брати зброю у спокійний час, коли князі обороняли землю.
Своє життя і свою землю та народ боронити не гріх. Ми вже мали фальшиві кличі про мир - до останнього каменя на камені. Наш народ у мирні часи виморювали голодом. Нехай же нам не патякають про добро від пацифізму.
Щоправда, ще страшнішими були релігійні війни. Не будемо заглядати в чужі городи, вистачить нам своєї історії. Нас хотіли окатоличити, щоб загарбати наш край. Потім придумали унію, і ті, що були призвідцями, тепер видають себе за Божих оборонців. Ясно, йшлося тут не про християнство, бо воно було в нас, а про гегемонію в Україні.
А що досі робить в Україні московська Церква?- Боронить ідею імперії, і то навіть атеїстичної, і охоче робить це під червоними прапорами. Нам хочуть нав'язати ідею тієї "Святої Руси", яку ми давно знаємо з найгіршого боку. Насправді ж нам треба в мирний час провадити свій народ власною дорогою до святости. Але для того потрібно, щоб країною правив господар, щоб хлібороб, робітник і вояк знали своє діло і щоб рука Господа була над народом, який прославляє Його ділами своїми.