(25 листопада 2017 р.)
Ваші Високопреосвященства,
Ваші Преосвященства,
Шановні генеральні консули,
Пані та панове,
Улюблені у Господі,
“У вічній пам’яті буде Праведний”
Сьогодні, 25 листопада, наша Свята Православна Церква шанує в усьому світі пам’ять святої Великомучениці Катерини. Вона була надзвичайно вірною і прекрасною дівчиною – найчистішою, найвищою в багатстві, родоначальності та навчанні. За її стійким розумінням вона повністю перемогла пристрасну і неприборкану душу Максиміна, тирана Олександрійського; і в її красномовстві вона зупинила мову так званих філософів, які були зібрані, щоб сперечатися з нею про віру. Вона була остаточно увінчана вінцем мучеництва в 305 році за визнання своєї віри в Христа Ісуса проти безбожних поган. Її пам’ять вічно звершується, не тому що вона стала жертвою, але тому що вона герой. Тирани були забуті, а божі – згадані вічно.
У цей день, коли ми шануємо і згадуємо пам’ять праведної Катерини, ми також пам’ятаємо і вшановуємо Голодомор, справжнє злодіяння, яке загрожувало українському народові організованим голодуванням протягом першої половини ХХ століття. Мільйони невинних людей загинули. Особливо націлені були прості робітники, селяни, діти, духовенство та миряни, які мирно жили і працювали на користь своєї країни. Мільйони людей впали в божевільне полум’я, без можливості втекти. Люди були змушені залишатися в своїх містах і селах, залишилися там, щоб померти страшною смертю. Голодомор спровокував безліч жахливих наслідків – вбивств, пограбувань за шматочок хліба та багатьох інших жахливих дій, які в інших звичайних умовах люди ніколи не наважуються робити. Введене голодування відкидало людей своєї людяності.
Немає жодного виправдання для безглуздого та жорстокого вбивства мільйонів людей. За словами святого Іоанна Златоустого: “Що я повинен сказати чи що я буду говорити? Цей сезон є одним для сліз, а не для слів; для плачу, а не для розмови; для молитви, а не для проповідування. Така величина сміливих робіт; так невиліковна є рана, настільки глибокий удар, навіть за силою будь-якого лікування, і жага допомоги з висоти”. (Св. Іоанн Златоуст, Проповідь 2 про статуї).
Як православні християни, ми належним чином відзначаємо 84-річчя з моменту цього злодіяння. Ми пам’ятаємо демонічно натхненне варварство, яке Сталін продемонстрував проти духовних чад Константинопольської Церкви-Матері. Ми сумуємо загублених. Ми сумуємо з тими, що залишилися живими. Ми горюємо за всіх матерів, батьків і дітей, і від усієї душі молимося до Воскреслого Господа за їх вічний спокій. Нехай наш Господь оселить їхні душі серед праведних, що сидять навколо столу Його вічної трапези, про що молимось і за нас, щоб і ми її сподобилися. Ми шануємо їх пам’ять та їхню боротьбу.
Понад усе, возлюблені, так як ми хвалили мужність і силу святої Катерини, яка, як жінка, витримала немислимі катування, що призвели до її звірячої та мученицької смерті, так і ми хвалимо стійкість Христового люблячого українського народу, який не був переможений чи знищений, але терпеливо та впевнено піднімався від руйнування. Україна продовжувала і продовжує свій шлях як абсолютно незалежна і суверенна Нація. Вона має право мати цей шлях, який обіцяє ще більш світле майбутнє та ще більш об’єднаний народ на кожному рівні. Адже це право України.
На жаль, ми не можемо змінювати події минулого. Але ми можемо глибоко їх вивчати і проаналізувати, щоб зробити все можливе, щоб у нашому сучасному світі запобігти повторення таких звірств у майбутньому. Наша пам’ять про цю трагедію об’єднує всіх нас у нашій боротьбі з фундаменталізмом, ненавистю, пригніченням та насильством. Це також підвищує чутливість до сучасних форм гноблення, несправедливості та екстремізму. Давайте навчимося з минулого, і нехай біль і яскрава пам’ять про смерть призведуть до кожного з нас бажання намагатися викорінити суперечливі та ненависницькі ідеології, будь то політично чи релігійно мотивовані. Ми завжди повинні працювати як каталізатор позитивних перетворень та єдності у нашому проблемному світі.
З цієї нагоди ми хотіли б також висловити нашу батьківську оцінку і похвалу нашим місцевим українським православним вірним, які продемонстрували чудову вірність та благочестя з моменту встановлення їх парафії святого Миколая. Ми благословляємо і заохочуємо всі і всілякі зусилля, сприяючи духовному процвітанню українських православних вірних, які живуть у нашій країні. Ми особливо дякуємо членам хору за те, що вони присвятили велику частину свого часу і таланту духовного виховання Божого народу. Наші серця були підняті на небеса; це справді ангельські голоси. Нехай наш Господь зміцнить вашу віру, ревність і служіння для спільної користі нашої громади.
На закінчення ми знову висловлюємо співчуття Константинопольської Матері Церкви до шанованої влади України, а також сердечні молитви за вічний спокій душ усіх жертв Голодомору. Нехай наш милосердний і люблячий Бог оселить їхні душі серед святих у своєму небесному і вічному Царстві. Нехай дарує Він підкріплення всім тим, хто залишилися живими, та зцілення совісті України, щоб зміцнена з висоти вона могла продовжувати свій шлях у спокої, процвітанні та незаперечному суверенітеті, плаваючи через кожну бурю, яка може з’явитися на горизонті. Вічна їм пам’ять!
