Тяжко прощати близьку людину в вічність, у “засвіти”, бо смерть, зокрема священика, є справді невіджалованою втратою для нашої спільноти. А таких, яким був отець архипресвітер Володимир Люлька, у нас, вже на жаль, не залишилося. Відійшов у вічність останній з так званої сіднейської «старої ґвардії» священиків.
Блаженної пам’яті отець архипресвітер Володимир Люлька був працьовитий, щирий, добрий пастир, який любив і насварити і пожартувати, а маючи гарний голос любив заспівати з своїми парафіянами підчас парафіяльних свят чи при інших нагодах.
Отець Володимир був людиною, яка не жаліла свойого труду, часу чи то для української молоді, зокрема Пласту, де його молодший син Леонід є одним з провідних діячів, чи то СУМ-у, Української Школи чи української спільноти взагалі – про, що можна довідатися з історії його Свято Афанасійської парафії в Ґренвілі. Я недавно мала нагоду прочитати багато статтей про відбуті події в парафії. Зібрати ці матеріяли в збірник було би дуже легко.
Багатолюдний похорон о. Володимира відбувся в суботу 4-го січня ц.р. Українці обох віровизнань Сіднею, Канбери, Адельайди та інших міст прибули до Свято-Афанасійської парафії УАПЦ в Гренвіллі – щоби, попрошатися з людиною, священиком і громадянином.
Чин похорону відбувався продовж двох днів.
Участь у відправах підчас Парастасу в п’ятницю 3 - го січня і в суботу 4- го січня ц.р. взяли: з УАПЦ всечесніші отці: - Микола Сердюк з Брізбену ( голова Консисторії УАПЦ в Австралії й Новій Зеляндії), Михайло Смолинець, Єфстахій Дорош з Сіднею, Василь Касіян з Джілонґу, Євген Кваснюк з Адельайди. З Української Католицької Церкви ім. св. Андрія з Сіднею отці: Симон Цькуй парох, Дмитро Сенів, Ждан Коломиєць, Олег Стефанишин.
Співав підсилений парафіянами з братніх парафій хор під дириґентурою пані матушки Олександри Люльки.
Голова Консисторії о.Микола Сердюк підчас прощальної промови, він не міг стримати сльози, окреслив короткі біографічні сторінки життя о. Володимира. Вказав на заслуги покійного отця в церковно-громадському житті, як це день раніше зробив о.Михайло Смолинець, який назвав о.Володимира своїм дядьком, радше опікуном, який його від дияконства почавши, даруючи йому свої дияконські ризи, підготовляв до священства.
о.Микола зложив співчуття родині і всій спільноті, правлячого Владики УАПЦ в Австралії – Архиєпископа Іоана, який живе в Бельгії.
Після останнього цілування присутніх понад 50 пластунів й сумівців в одностроях сформували почесний шпалір, відбувся обхід навколо церкви священиками і вірними. Домовину несли два сини Микола і Леонід і два внуки Крістофер і Адам.
Похоронний обряд за участю священиків УАПЦ і УГКЦ відбувся в теплі й сильному промінні соняшного, парного австралійського літнього дня. На цвинтарі чекали сумний кортеж багатьох людей…
Кортеж авт поїхав до місця вічного спочинку о. Володимира на український відділ цвинтара в Руквуді, де отцеві прийлося за час його священства відправити 560 похоронів. Його могила знаходиться біля памятника борцям за волю України.
Отець Володимир був щасливий тим, що йому довелося дочекатися тієї вимріяної хвилини, коли він, після проголошення незалежности України міг вернутися на свою незабутню Україну й найважніше, що був присутнім на інтронізації Патріярха Мстислава. Кілька разів їздив в Україну, бував в Бельгії на одному з Соборів, навіть ночував у хаті моїх батьків.
Напевно ще би був поїхав, бо переживав теперішні події в Україні та Доля, мачуха схотіла, щоб о.Володимир, після плідної довголітній праці в нашому суспільстві зложив свої спрацьовані кості в далекій, чужій землі. І він, передчасно, від нас відійшов на вічний спочинок.
Покійний отець залишив у смутку дружину Олександру, синів Миколу й Леоніда, внуків – Кристофера, Адама і Олександру, двоєрідних сестер і племінників.
В пошані схиляємо свої голови перед світлою пам’ятю о. Володимира Люльки, бажаючи, щоби австралійська земля була йому легкою.
Вічна Йому пам’ять!
