Давнє слово «Різдво» означає «Народження». Хто ж народився цього дня? Ім`я новонародженого було Ісус Христос, що означає – цар. Грецьке слово «Христос» буквально означає «Помазаник», тобто володар, монарх, над яким звершено обряд помазання на царство. Але Ісус був царем незвичайним. У Нього не було ні корони, ні палацу, ні трону, ні війська.
Для людей Його Різдво є таким важливим, що майже всі народи домовилися вести рахунок рокам із цієї події.
Минув уже 2020 рік після Різдва Христового. Коли наступає свято Різдва, по всій землі, в людських домівках і у церквах, тобто у спорудах, збудованих на честь Ісуса Христа, Божої Матері чи святих, люди моляться і співають колядки про народжене для спасіння світу Немовлятко і прославляють Його Матір – Пресвяту Богородицю Марію. Це радісне і веселе свято. Свято Царя всіх народів Землі і володаря Неба.
Але чому ж все таки Він Цар, якщо не мав ні трону, ні війська? Його називали так тому, що Ісус Христос відкрив усім нам великі таємниці життя, добра і правди. Через Нього з нами говорить Всемогутній Творець всього світу.
ЗВІДКИ МИ ЗНАЄМО ПРО НЬОГО?
Творець світу дав людям дві книги. Одна – це ПРИРОДА, в якій проявилася Його сила і мудрість. Друга – БІБЛІЯ, написана з Його допомогою мудрими людьми. У ній відкрита Його опіка над світом і моральна наука людям.
Про що говорить нам «книга природи»? Ви, дітки, напевно, запитували старших, звідки появився світ: зірки і хмарки на небі, квіти і дерева, пташки і звірі і ми самі – люди? Дехто думає, що все на світі появилося само собою. Але чи можна у таке повірити? Чи можна, наприклад, повірити, ніби прекрасна картина намалювала сама себе або будинок сам себе збудував?
Як картину створив художник, книгу – письменник, будинок – архітектор і будівельники, машину – інженер і майстри-робітники; так і природа, І Всесвіт повинні мати свого будівничого, свого Творця. В українській мові ми називаємо Його Богом. І у кожній іншій мові існує своє слово, яке означає цього Творця.
- А хіба ж хто-небудь бачив Його? – запитаєте ви.
- Ні. Очима бачити Творця неможливо. Він невидимий.
- Але ж невидимки бувають тільки у казках?
- Не тільки. Невидиме існує. І якраз воно і є найдивовижнішим і найбільш важливим у нашому житті.
Ось, наприклад, ти сидиш за столом і згадуєш про минуле літо, мрієш, що у майбутньому році знову підеш в похід у гори, на річку чи на стадіон. У тебе бувають веселі і сумні думки. Але всього цього не можна бачити. Можна лише бачити вираз твого лиця – усмішку чи сум, можна почути твої слова, побачити, чим ти займаєшся, куди ідеш. Проте саме те, чого ми не можемо побачити – розум, думки, почуття роблять людину людиною. Значить невидиме існує! І без нього ми не були би людьми. Творець світу невидимий, як і наша думка. Проте у нас перед очима завжди є Його творіння, яких не перелічити, краса Його творіння, якою годі налюбуватися. І ми маємо бути вдячними Богові за все: за світлий росяний ранок, за рясний дощик і тепле сонечко, за радість життя.
Людина може спілкуватися, говорити з Богом. Ця бесіда з Творцем називається молитвою, а довіра до Бога, бажання жити по Його волі, є В І Р О Ю. В Біблії написано: «Бог є Любов». Він навчає нас любити всіх людей.
Багато невідомого нам у цьому житті Бог відкриває через своїх посланців: святих і мудреців. Усе головне, що їм відкрито Богом, записано в Біблії. Ця свята Книга навчає нас багато чому: як чинити правильно, як відрізняти погане від хорошого, як ми маємо ставитися один до одного, до живих істот – тварин і птахів, до всього творіння Божого, яке оточує нас. Про все це люди дізнавалися поступово.
Бог навчав людину дуже довго, щоб вона добре зрозуміла і запам`ятала цю Божу науку. І треба погодитися – це було нелегко. Адже Бог відкрив, що не хоче насильно заставляти нас жити по Його закону. Він бажає, щоб ми добровільно приймали Його Слово. Він створив нашу душу на Свій образ і подобу, а це означає, що Він подарував нам право бути вільними у своєму виборі. Бог довірив людині цю велику гідність.
Нерідко буває так, що людина погано і недбало користається своєю волею. Стає капризною і неслухняною. Відвертається від Бога, не бажає поступати згідно Божих настанов. І тим, звичайно, людина робить шкоду собі самій. Але Творець терпеливо очікує, час від часу показуючи нам - куди, до яких випробувань і терпінь може завести нас злоба і неправда, жадібність і користолюбство, боягузство, непослух і лінивство.
Про все це оповідає Біблія. Вона – Книга, яка складається з багатьох Книг. Їх писали великі люди – пророки і апостоли. Писали дуже довго. Більш як тисячі років. Частина Біблії називається Євангелієм. На грецькій мові це слово означає «Добра Звістка». Означає звістку про те, що Творець любить увесь світ, кожну людину. Про те, що Він може визволити нас від зла. Про те, як одного разу Він Сам явився серед людей, народився від Діви Марії. А написали Євангеліє ті люди, хто особисто знав Ісуса Христа – Його учні-апостоли.
ДЕ НАРОДИВСЯ ІСУС?
Різдво Христове звершилося в маленькій країні, яка носила назву Землі Ізраїля в області Юдея. У цей час ця країна була під владою Римської держави. Розташована вона між трьома частинами нашої півкулі – Азією, Африкою і Європою. Предки народу, який там жив, ізраїльтяни або євреї, поселилися в цій країні задовго до народження Ісуса Христа.
Але чому Бог вибрав саме це місце і цей народ для зустрічі з родом людським? Ізраїльтяни не залишили славетних пам`ятників, подібних до пірамід в Єгипті чи храмів у Греції. Однак вони володіли чудесним скарбом – ВІРОЮ в Єдиного Бога, Творця неба і землі.
Інші народи вже втратили пам`ять про свого Творця. Вони здогадувалися, що Творець усього мусить десь бути і навіть шукали Його. Більшість з них поклонялися багатьом богам і вважали, що видумані ними боги повелівають різними силами природи. Були у них боги грому і блискавки, боги дощу і землі, війни і полювання. Їх зображали у вигляді дивних фігур – ідолів, складали і розповідали про їхнє життя різні цікаві оповідки – міфи.
Ізраїльтяни, на відміну від цих ідолопоклонників, не молилися видуманим богам, а вірили в єдиного Творця. Їхній наставник Мойсей заборонив їм шанувати ідолів і правдивий Бог відкрив істину тим людям, як довірилися Йому. Давав їм заповіді праведного життя і мудреці Ізраїля, пророки, записували Його Слово у книгах. Так починала створюватися Біблія. Прийде час, говорили пророки, коли Бог Сам явиться на землю. Тоді все зло буде переможене, життя перміниться, і людина буде щасливою, поєднвшись із своїм Творцем. Пророки називали це майбутнім Царством Божим.
Народ з надією очікував, коли настане провіщене Царство. Люди сперечалися про те, яким буде Небесний Цар, Котрий прийде спасти світ. «Він буде великим воїном», - говорили одні. «Він знищить старий світ зла і створить новий світ добра», - говорили другі. «Він буде покірний, смиренний і повний любові», - відзивалися треті. Так зближався час Великої Події – Різдва Ісуса Христа.
ХРИСТОС НАРОДИВСЯ
У цей час Римською державою управляв імператор Август. Він задумав дізнатися, скільки людей живе в його країні і у підвладних йому землях. Це потрібно було цареві,щоб обрахувати кількість податків, що мали наповнити його скарбницю. Відбувався цей перепис народу також і в Ізраїлі, де правив жорстокий цар Ірод, що вірно служив римському імператору. Слуги царя, післані вести обрахунок, звірялися з книгами запису імен людей, які походили з певного міста. Тому вийшов наказ всім, хто живе не вдома, повернутися до своїх міст.
Батьківщиною Йосифа, який опікувався Дівою Марією, було місто Вифлеєм. Там була книга запису його родини. Тому він мусів вирушити у Вифлеєм. Йосиф Обручник побоявся залишити насамоті Діву Марію, вона очікувала народження благовіщеної ангелом дитини, і взяв Її з собою. До того ж він знав провіщення пророків, що Спаситель світу повинен народитися у Вифлеємі, на батьківщині царя Давида.
Йосиф посадив Діву Марію на ослика і вирушив у дорогу. Коли вони добралися до Вифлеєма, то виявилося, що усе місто через перепис переповнене людьми і вони не змогли знайти місця, щоб переночувати у теплій оселі. Насамкінець Йосиф знайшов печеру (вертеп), де один господар тримав своїх тварин, і оскільки овечки були на пасовиську, то Йосиф Обручник з Дівою Марією змогли там заночувати.
Якраз тієї ночі, у вертепі Вифлеємському, появилося на світ Боже Дитя. Його Мати Божа спеленала і положила на солому у кам`яні ясла. А рано-вранці біля печери почулися голоси. Це прийшли пастухи. Їх лиця були радісні, голоси схвильовані. Навперебій вони розповідали, що Ангел Божий явився їм у полі і звістив про Народження Христа.
Ось так народився Христос Бог – Спаситель, Цар Світу, Месія. Не у палаці, а у бідній хатині. І навіть не в хатині, а у вертепі. І замість царедворців Його колисочку-ясла оточували прості й добрі пастушки, які першими прославляли Бога за спасіння.
