+ Варфоломій,
Милістю Божою Архієпископ Константинопольський,
Нового Риму і Вселенський Патріарх,
Всій повноті Церкви,
Благодать, милість і мир
Від Христа Спасителя народженого у Віфлеємі.
Дорогі у Христі браття і возлюблені чада,
Милістю Божою, ми знову сподобились досягти великого свята народження во плоті Божественного Слова, Яке прийшло у світ дарувати нам “добробуття”1, відпущення гріхів, визволення з неволі діянь закону і від смерті, щоб дати нам справжнє життя та велику радість, яку “ніхто не може відібрати від нас”2.
Ми приймаємо “все-досконалого Бога”3, Який “приніс любов на землю”4, Який стає “ближче до нас аніж ми самі”5. Через приниження, Бог Слово спускається до створених істот “через невимовну і незрозумілу поблажливість”6. “Невмістимий” вміщається в утробі Діви. Великий робиться маленьким. Цей великий розділ нашої віри, як досконалий Бог “став людиною для людства”7, залишається “невимовною” таємницею. “Велика таємниця божественного втілення залишається таємницею”8.
Ця дивна і парадоксальна подія, “прихована від віків і поколінь”9, є основою для обоження людського буття по благодаті. “І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Імені, даного людям, щоб ним ми мали спастися “10.
Це найвища спасительна правда для людини. Ми належимо Христу. Все з’єднане з Христом. У Христос відроджується тлінна наша природа, відновлюється те, що створено за образом Божим і відкривається всім людям шлях до подоби Божої. Прийнявши людську природу, Божественне Слова, через спільне божественне провидіння і загальне спасіння започатковує єдність людства. Однак, не лише людина спасається, але і все довкілля. Подібно до того, як падіння першостворених людей призвело упадку всього створеного, так і втілення Сина і Слова Божого приносить спасіння всього створеного. “Свобідним пізнається творіння тоді, коли ті, що раніше були в темряві стають синами світла”11. Василій Великий закликає нас святкувати святе Різдво Христове як “загальне свято всього творіння”, як “спасіння світу, день народження людства”12.
На жаль, ми знову чуємо спів “Христос народжується” в світі, сповненому насильства, небезпечних змагань, соціальної нерівності та порушення основних прав людини. В 2018 році виповнюється сімдесят років з моменту всесвітнього проголошення прав людини, що після жахливого досвіду та руйнування Другої світової війни, висвітлив загальні високі ідеали, які повинні імперативно поважати всі народи і нації. Однак, ігнорування цієї Декларації триває, різноманітні зловживання та навмисні неправильні тлумачення прав людини підривають їхню повагу та їхню реалізацію. Ми продовжуємо не вчитися з історії, або ми не хочемо вчитися. Ні трагічний досвід насильства чи руйнування людської особи, ні проголошення високих ідеалів людства не запобігли продовженню насильства і війни, розгортанню сили та експлуатації людей людьми. Також використання технічних засобів та надзвичайних досягнень науки або економічного прогресу не сприяли соціальну справедливість та бажаний мир. Натомість, у нашій епосі збільшилося потурання багатим, а глобалізація руйнує умови соціальної згуртованості та гармонії.
Церква не може ігнорувати ці загрози для людської особи. “Нема нічого більш священного за людину, природу якої прийняв Бог”13. Ми боремося за людську гідність, для захисту свободи і справедливості людини, добре знаючи, що “справжній мир походить від Бога”14, що трансцендентна тайна втілення Слова Божого та обоження людини по благодаті розкриває істину про свободу і про божественну долю людини.
Ми живимо в Церкві у свободі дарованій Христом, у Христі, і з Христом. Вогнем цієї свободи є любов, яка “не шукає тільки свого”15, любов “від чистого серця”16. Той, хто залежить від себе, шукає своєї волі і самодостатній, той, хто шукає лише власного обоження і задоволений самим собою, тільки обертається навколо себе і свого індивідуального самолюбства – така людина лише бачить інших як придушення індивідуальної свободи. Натомість свобода у Христі завжди орієнтована на свого ближнього, завжди направлена до іншого, завжди говорить про правду в любові. Мета віруючих полягає не в тому, щоб стверджувати свої права, а “слідувати і виконувати права Христові”17, зі смиренням та з вдячністю.
Оця істина життя в Христі, свободи як любов і любові як свобода, є наріжним камінням та гарантією майбутнього людства. Грунтуючись на цьому істотному бутті, ми зможемо зустріти великі виклики цієї епохи, які загрожують не тільки нашому добробуту, але і людському роду.
Істина про “Боголюдину” як відповідь на сучасні “люди-боги” та як доказ нашого вічного призначення підкреслює Святий і Великий Собор Православної Церкви (Крит, 2016): “Православна Церква утверджує Боголюдину як остаточну міру всього: ‘Ми говоримо не про обожнену людину, а про Бога, Який став людиною’18. Вона викладає істину спасенної віри в Боголюдину та Її Тіло, в Церкву як місце та образ життя у свободі. Вона дає змогу жити ‘по правді та в любові’19, а також ще на землі брати участь у житті Христа Воскреслого”20.
Втілення Слова Божого є свідченням і впевненістю, що Христос особисто керує історією як шляхом до Небесного Царства. Звичайно, шлях Церкви у напрямку до Царства, яке не реалізується дистанційно чи незалежно від історичної дійсності – або від його протиріч і пригод – ніколи не було без труднощів. Тим не менш, саме серед цих труднощів Церква свідчить про правду і виконує свою освячувальну, пастирську та преобразуючу місію. “Істина є стовпом і підгрунтям Церкви... Стовпом Всесвіту є Церква ... і це велика тайна, тайна благочестя”21.
Браття і чада у Господі,
Святкуймо разом Різдвяні святки благоволінням Слова Божого, що поселилося в нас, з насолодою та повнотою радості. На Фанарі ми молимося, щоб наш Господь і Спаситель, який втілився та спустився до рода людського, дарував кожному фізичне та духовне здоров’я в цьому новому році, разом зі спокоєм та любов’ю одне до одного. Нехай Він захистить Свою святу Церкву і благословить діла її служіння на славу Його святого та оспіваного Імені.
Різдво, 2017
† Константинопольський Варфоломій,
палкий молитовник перед Богом за всіх Вас
