Христос не створював Церкву як якусь централізовану інституцію. Це зробили пізніше єпископи. Церква, як випливає із другої та третьої глав Книги Об'явлення святого апостола Івана Богослова, - це у кожній місцевості громада людей, об'єднаних вірою в Христа - Бога Спасителя. Кожна Христова громада має провідника, якого Христос називає Ангелом. Він є проповідником, тобто вчителем, який пояснює Христові Слова , вказує, як їх застосовувати в житті, перестерігає, коли чує чи бачить якісь негаразди або злі вчинки членів громади, закликає до покаяння й поправи. Він має бути також священиком, який проводить громадські молитви й богослужіння, коли треба, повчає і хрестить кандидатів у члени Христової усесвітньої громади - Церкви. Місцева громада так само називається Церквою, і навіть будівля, де твориться молитва, храм - називається церквою. У храмі громада збирається на Святу Літургію - Христову безкровну жертву, яка є центром усіх богослужінь.
Христос, готуючись до спасительних страждань, прощаючись з апостолами, встановив нове, те, чого досі не діялося. Це - Таїнство Євхаристії - Подяки Христа Богові Отцеві, і християн - Богу Отцю, і Синові, й Святому Духові, в якому Христос віддає Себе у жертву за людські гріхи. Апостоли не могли відразу зрозуміти Христові слова: "Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя,-і того воскрешу Я останнього дня." (Ів. 6:54). А раніше, коли Христос це об'явив людям, багато людей покинули Христа, бо витлумачили сказане натуралістично. Апостолам також було незрозуміло, як це може відбуватися. Тепер, на Пасхальній Вечері, Христос узяв хліб і сказав: "Прийміть, споживайте, це - тіло Моє", а взявши чашу - "Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!" (Mт. 26: 26,27,28).
Апостоли, мабуть, здогадалися, що ці незвичайні слова мають стосунок до Його провіщення про те, що має статися з Ним у Єрусалимі, тому мовчали й не питали нічого, хоча не уявляли собі, як це страшне провіщення збудеться.
Тепер нам ясно, що Христос віддав на жертву Своє тіло й кров, але для споживання на всі віки - у вигляді хліба й вина. Його ж людське тіло після смерти воскресло, ожило. Але в тому, що сказав Христос, який був мертвим, і воскрес, і установив вічну безкровну жертву, християнам не можна сумніватися.
Містично, таїнственно євхаристійні хліб і вино - це тіло й кров Спасителя. Священик, жертвуючи на Літургії Святі Дари, молиться до Бога Отця: "Створи хліб цей - пречистим тілом Христа Твого, а це, що в чаші - пречистою кров'ю Христа Твого, перетворивши Духом Твоїм Святим". (Літургія).
Усі приготування християн: повчання, хрещення, сповідь, піст, моління і богослужіння - завершуються святою Євхаристією, яка є головною частиною Святої Літургії. Після освячення Дарів священик розламує навхрест Святого Агнця, тобто відповідно приготовлену просфору - пшеничний хлібець, яка представляє тіло Христа,- а це розломлення символізує хресну смерть Христа,- одну з часток опускає в чашу зі святою кров’ю, - а це символізує Христове воскресіння. Після відповідних молитов причащаються спершу священики при престолі, як апостоли, а тоді, перед царськими воротами, причащають приготовлених через покаяння та сповідь мирян.
Хто відповідно настроєний і приготовлений до такої святої події, той і переживає її, як апостоли на Тайній Вечері, а Христос приймає нас, як Своїх гостей у Царстві Небеснім.
Таке незвичайне життя Христової громади згодом було переобтяжене обрядами у богослужіннях, отже, зведене до певного формалізму. Тепер, коли Церква в Україні відновлюється на руїнах атеїстичної держави, потрібно обережно й розумно дещо реформувати. Однак подібна справа має вершитися у згоді, за молитвами святих, під опікою Святого Духа. Католики дещо зробили, спростили. Православна ж Церква далі має в своїх обрядах певні перевантаження. Хоча коли йдеться про істоту Церкви, саме Православна Церква найбільше затримала в собі первісну основу літургійного життя. І це є дуже важливо. Церква живе містично, і Таїнства не змінились через "церковну звичку".