Високопреосвященніший Архиєпископ Перемиський і Новосанчівський Адам – лемко з діда-прадіда. Народився Олександер Дубець у селі Флоринка на Західній Лемківщині 14 серпня 1926 р., у день свята винесення св. Дерева Хреста Господнього та свв. мучеників Маковеїв. Символічно, що це також день, коли, за традицією, відбулося хрещення Київської Русі у святу православну віру. Мирне життя сім’ї майбутнього ієрарха перервала Друга світова війна, що забрала його батька Василя, який закінчив життя у нацистському концтаборі Аушвіц. Складним було життя напівсироти у складні роки війни. Важливим фактором стало його навчання в українській гімназії в Криниці. Закінчення війни не принесло стабілізації, адже незабаром, у 1947 р., відбулася депортаційна акція «Вісла», яка очистила Лемківщину від її синів і дочок. Досвіду вигнання з рідної землі та життя на чужині зазнав також і майбутній пастир. Через кілька років після виселення померла його мати Марія.
Майбутній ієрарх належав до покоління лемків, яке формувалося в умовах відродження Православ’я на Лемківщині, започаткованого в половині 20-х років ХХ ст. Відновлення структур Православної Церкви після майже 300 років неіснування було, безперечно, духовним наслідком мучеництва св. священномученика Максима Горлицького, на крові якого відродилося Православ’я на тій землі. Саме повернення до прадідівської православної традиції, ліквідованої внаслідок насадження Берестейської унії, стало визначальним фактором, який формував церковну історію Лемківщини впродовж ХХ і ХХІ століть. Молодий Олександер Дубець був також одним із цих синів Лемківщини, які знайшли свою національну ідентичність, які усвідомили, що культура, мова і традиція їхньої Малої Батьківщини є частиною великого культурного простору з центром у Києві. Належав до тих, хто цілком свідомо відчув себе членом нації, народу, який у минулому називали руським, а в новітні часи почали називати українським.
Це все вплинуло на життєві рішення О. Дубеця. Вирішив він присвятити своє життя службі Богові та народові. Був це складний час, коли в реаліях комуністичної польської держави ставлення до Церкви було ворожим і цинічним, а люди іншої, ніж державна, національності вважалися підозрілими. Вибір стати православним священиком був вибором тернистого шляху... У 1956 р. О. Дубець вступає до Православної Духовної Семінарії у Варшаві, а згодом – після закінчення її в 1960 р. – до варшавської Християнської Богословської Академії, яку закінчив зі ступенем магістра богослов’я. В листопаді 1964 р. О. Дубець був висвячений у диякона, а 30 січня 1965 р. – у день преп. Антонія Великого – прийняв ієрейську хіротонію з рук митрополита Варшавського і всієї Польщі Стефана. Першою парафією нововисвяченого ієрея стала Висова на рідній Лемківщині, згодом він окормляв вірних у Кальникові біля Перемишля. Проте незабаром молодого, бо 30-річного священика, призначено до древнього княжого Сянока. Саме з 1966 р. по сьогоднішній день, тобто протягом вже майже 60 років, з доручення Церкви зв’язав Він своє життя з цим містом. У Сяноці став парохом місцевої православної парафії Святої Трійці, але також Ряшівським деканом, якому доручено керувати церковним життям на великих просторах Підкарпаття.
Нова епоха в житті отця Олександра, але й в історії Православ’я на Підкарпатті, відкрилася в 1983 р. Напередодні свята Хрещення Господнього, 18 січня, митрополит Варшавський і всієї Польщі Василій постриг протоієрея Олександра у монашество з ім’ям Адам. Наступного дня, у свято Йордану, ієромонаха Адама було возведено у архимандрити. 30 січня 1983 р. у митрополичому собору св. Марії Магдалини у Варшаві відбулася архиєрейська хіротонія архимандрита Адама у єпископа Люблинського. Кількома місяцями пізніше, 30 жовтня 1983 р., після формального рішення про відновлення православної єпархії на Підкарпатті під назвою Перемисько-Новосанчівської, відбувся у Сяноці інгрес єпископа Адама на кафедру.
Роки архипастирського служіння владики Адама стали часом відродження церковного життя на території єпархії, чому сприяли політично-суспільні зміни, які відбулися в польській державі у 80-90-ті роки і дали нові можливості. Побудовано ряд нових храмів, всі храми відремонтовано, створено нові православні парафії й монастирі, споруджено парафіяльні будинки. Вагомим фактором стало врегулювання майнових справ Православної Церкви на території єпархії. Стараннями єпископа Адама відновлено видавання «Церковного Календаря» українською мовою, започатковано також інші видавничі ініціативи, зокрема видання квартальника «Антифон». Однією з найважливіших подій стало причислення до лику святих сина Лемківщини – св. священномученика Максима Горлицького, була це перша канонізація в історії автокефалії Православної Церкви в Польщі. Варто згадати відзначення історичних дат, зокрема 1000-ліття Хрещення Київської Русі в 1988 р., 2000-річчя Різдва Христового чи чергових роковин акції «Вісла». Щоденна, кропітка праця на ниві Христовій приносила результат, адже чергові покоління вірних заповнювали православні храми, зберігаючи Святу Православну Віру та продовжуючи церковну й культурну традицію своїх предків. Це служіння знайшло визнання повнотою Церкви, коли в 1996 р. владика Адам був возведений у сан архиєпископа. Варто підкреслити, що значення діяльності архиєпископа Адама виходило і виходить поза межі Перемисько-Новосанчівської єпархії, а навіть поза межі Православної Церкви в Польщі. Послідовне збереження українських церковних традицій, вживання рідної мови у проповідуванні та контактах з вірними, наголошення значення історичної спадщини та необхідності зберігати прадідівську українську культуру й традицію стало вагомим внеском владики Адама у свідчення Православ’я в сучасному світі. Для багатьох служіння архиєпископа Адама стало знаком того, що Православна Церква є насправді Вселенською і знаходять у ній місце різні традиції, культури і мови, у тому числі також і українська.
24 липня близько 18.00 год. за українським часом перестало битися серце символа українців у Польщі- кир Адама, архиєпископа Перемишського і Новосанчівського Православної автокефальної церкви у Польщі.
