Митрополит Полікарп Сікорський Митрополит Полікарп (Сікорський) (Сікорський Петро Дмитрович) (* 20 червня (2 липня) 1875 - † 22 жовтня 1953) -митрополит Української Автокефальної Православної Церкви в Діаспорі. Народився в селі Зеленьки (Київська губернія) в сім'ї священника. Закінчив Київську духовну семінарію (1898). Столоначальник Київської духовної консисторії (1908-1918). У 1919-1921 роках віце-директор департамента загальних справ в уряді УНР. Також працював в Міністерстві віросповідань уряду УНР. У 1921 емігрував до Польщі. У 1922 пострижений в монахи і рукоположений в ієромонахи архієпископом Діонісієм (Валединським). В тому ж році возведений в сан архімандрита. Почергово був настоятелем монастирів - Дерманського і Загаєвського на Волині, Жировицького на Гродненщині. Активно займався політичною і громадською діяльністю. 10 квітня 1932 року митрополитом Діонісієм ув хіротонізований на єпископа. 1932-1941 єпископ Луцький, вікарій Волинської єпархії. 18 серпня 1941 року в Почаївській лаврі таємно відбувся обласний собор єпископів у складі голови собору архієпископа Олексія, членів собору архієпископа Симона (Івановського) і єпископа Пантелеймона (Рудика) та секретаря собору єпископа Веніаміна (Новицького). Собор констатував: оскільки всі архієреї Західної України підписалися свого часу про підпорядкування Московській Патріархії, то окремі владики і навіть собор єпископів області не можуть утворити автокефалії самочинно. Тому до вирішення цієї справи на Помісному Соборі УПЦ ця Церква повинна залишатися підпорядкованою Московській Патріархії, але з правами автономії, яку свого часу надала їй Російська Церква. Главою Православної Церкви в Україні став архієпископ Олексій з правами обласного митрополита й екзарха, відмінивши екзархат митрополита Миколая (Ярушевича). Разом з іншими єпископами він утворив Автономну Православну Церкву на Україні. З німецькою окупацією Волині влітку 1941 року владика Полікарп (Сікорський) на підставі декрету митрополита Діонисія від 2 серпня 1941 року стає правлячим єпископом Луцької єпархії в сані архієпископа Луцького і Ковельського. Тим же декретом Волинська єпархія, юрисдикцію якої перервано більшовицькою окупацією, а відновив тепер митрополит Діонисій, була поділена на дві: Луцьку і Крем'янецьку. Але архієпископ Олексій, що мав очолити Крем'янецьку єпархію, до одержання цього декрету скликав згаданий собор єпископів у Почаєві і очолив Автономну Православну Церкву. Після проголошення Акту відновлення Української Держави у Львові 30 червня 1941 р. надіслав Пастирський лист як митрополит УАПЦ (10 липня Року Божого 1941 р., Луцьк). Митрополит Діонисій прагнув влаштувати самостійне церковне життя на землях України. Він мав намір у вересні 1941 року прибути до Почаївської Лаври на свято преподобного Йова Почаївського, особисто скликати Собор єпископів звільнених земель України за тогочасною термінологією й покласти початок УАПЦ на канонічній засаді Томосу Вселенського Патріарха 1924 року. Але німецька окупаційна влада категорично це заборонила. Тому церковно-громадський провід на підставі ухвал церковних рад на Волині, зв'язуючись у грудні 1941 року з митрополитом Діонисієм, якому Волинь канонічно підлягала, просить його призначити адміністратором Православної Церкви на звільнених українських землях архієпископа Полікарпа. Декретом від 24 грудня 1941 рокумитрополит Діонисій це прохання українців задовольняє, призначаючи владику Полікарпа тимчасовим адміністратором Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях України і благословляє йому разом з архієпископом Поліським Олександром (Іноземцевим) висвятити для України українських єпископів. Архієпископ Олексій (Громадський) зі своїми єпископами цього декрету митрополита Діонисія не визнав. Так постало в Україні церковне двовладдя: була Православна Церква Українська, очолювана митрополитом Полікарпом і Церква Російська, очолювана митрополитом Олексієм. На соборі УАПЦ в Пінську 9-10 лютого 1942 року митрополита Полікарпа обирають її главою (адміністратором). В 1944 владика евакуювався до Варшави, потім через Словаччину до Німеччини. Після закінчення Другої світової війни - Первоієрарх Української Автокефальної Православної Церкви в Діаспорі. 13 вересня 1946 року голова священного синоду УАПЦ на еміграції митрополит Полікарп надіслав до ООН у Лондоні меморандум у справі становища української еміграції на окупованих німецьких землях, де пояснювалось, що православна церква в Україні зазнала жорстоких переслідувань як під радянською, так і під німецькою окупаційною владою. Рішуче заперечувалася будь-яка співпраця українських православних ієрархів з гітлерівськими окупантами. В 1950 переїхав у Францію і жив поблизу Парижа. Помер 22 жовтня 1953 в Ольне-су-Буа біля Парижа.
