«І сталась на небі війна: Михаїл та його Ангели вчинили зі змієм війну. І змій воював та його ангели, та не втримались, і вже не знайшлось їм місця на небі. І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його ангели були скинені… Горе землі та морю, до вас-бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має» (Об. 12, 7:9, 12).
Це свідчення про першу війну святого апостола й євангелиста Івана Богослова, якому приписують авторство книги Об’явлення, говорить про так зване джерело всіх воєнних конфліктів упродовж історії людства. І якщо ці конфлікти в різних куточках Земної кулі мали свої політичні, економічні чи інші «аргументи», то в їх основі завжди фігурував один духовний «аргумент» – диявольська «лютість велика». Гординя сатани навічно позбавила його споглядання Всевишнього, а поразка від Божого війська наповнила лютістю до всього Божого творіння, а особливо до людини як образу й подоби Бога-Творця.
Біблійна історія Старого Завіту яскраво демонструє перший прояв цієї диявольської люті щодо людини на прикладі дітей Адама і Єви – Каїна й Авеля. Два брати, приносячи жертву Господу Богу, отримали різні оцінки свого жертвоприношення: «І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не зглянувся» (Бут. 4, 4:5). Сатанинська злоба запалила в серці Каїна шалений гнів, який не згасила навіть Господня пересторога: « Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє (іншими словами будеш прощений), а коли недобре, то в дверях гріх перестерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати» (Бут. 4, 4:7). Каїн, усе-таки проігнорувавши це застереження, убиває рідного брата й отримує прокляття «від землі, що розкрила уста свої, щоб прийняти кров його брата з його руки» (пор. Бут. 4, 4:11).
Цей біблійний епізод, на мою думку, є чітким прообразом тих воєнних дій, які вкотре в Україні розпочала країна-агресор – Росія. Паралель, як на мене, очевидна. Той, хто впродовж століть називав себе братом, хоча ним насправді ніколи не був, виявив свою істинну, знищену загарбницькою гниллю сутність. Щоправда, це не перший історичний епізод, коли так званий брат, реалізуючи власні «благі» наміри щодо української нації, прагне її знищення. Такі «основоположні цінності» «брата», як сатанинський гнів, злість, заздрість, не давали йому спокійно споглядати успішний розвиток народів-сусідів, а особливо українців, а нереалізована мета повністю підкорити нескорених щоразу більше бентежила тих, хто стояв біля керма імперії зла. Ця дійсність, як бачимо, залишається актуальною й сьогодні.
Натхнені духом батька брехні – диявола, виконавці його волі втілюють у життя стратегії й тактики свого «вождя», що, згідно із ученням нашого Спасителя Ісуса Христа, полягають у тому, щоб «красти й убивати та нищити» (Ів.10, 10). Прикро, але слід визнати той факт, що серед виконавців диявольської волі є «диверсанти», що, одягнувши облачення православних священнослужителів, оправдують усі злочини своїх хлібодавців, «благословляючи» карателів на «ратні подвиги». Ці «подвиги» не лише не узгоджуються з євангельським вченням, а й суперечать загальнолюдським моральним принципам. Такою діяльністю диявол прагне дискредитувати авторитет Церкви як спільноти послідовників вчення Ісуса Христа, посіяти недовіру до Божої Установи, у якій є справжній порятунок. Зокрема, слова кремлівського служителя, що йменує себе «патріархом всія Русі», про любов, милосердя, співчуття, його біль і співстраждання з братським народом не сприймаються інакше, як наруга над Словом Божим та всією священною спадщиною Святого Православ’я. Це справжнє святотатство над пам’яттю невинних жертв сатанинського свавілля. Проте ці дії, спрямовані задурманити простий люд, мають протилежний ефект, оскільки частина все-таки прозріває, розуміючи Божу Правду. Світло Христа, що «просвічує кожну людину, яка приходить у світ», дає можливість розрізнити Боже зерно від диявольської полови, Христове джерело від сатанинського болота, вічну Господню правду від тимчасової пекельної брехні. Але є значна частина людей, які вірять тим нісенітницям, що линуть з церковних амвонів з уст лжевчителів. Згідно із твердженням апостола Павла, це допускає Господь, «щоб у неправду повірили, щоб стали засуджені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправду» (2 Сол. 2:11-12). І тут виникає риторичне запитання: скільки ще потрібно сліз, крові, болю, ґвалтувань, понівечених тіл і душ, численних смертей, щоб такі люди зрозуміли і Божу Правду, і сатанинське лукавство?
Сучасна доба та події в Україні ще раз підкреслюють діяльність «князя цього віку», який постійно прагне деформувати свідомість людини, позбавляючи її здорового глузду. Так було в часи царя Ірода, який, живучи з недовірою навіть до найрідніших осіб, боявся втратити владу. Жертвами його сатанинського страху стали немовлята Вифлеєма та його околиць. Так було в часи римських імператорів, які чомусь найбільше в християнах бачили небезпеку для себе, і ця надумана загроза з часом проявлялася в різних психічних паталогіях. Така ж ситуація залишається і сьогодні. Страх Божий породжує мудрість життя, а диявольський страх здатний лише плодити безумство, руйнівні наслідки якого непередбачувані. У діях усіх тиранів відсутнє нормальне людське мислення, їх логіка абсолютно не зрозуміла здорово мислячій людині. У цьому й криється катастрофічна небезпека для всього й для всіх, що є довкола. Диявол послуговується таким своїм знаряддям задля досягнення власної мети – «красти й убивати та нищити» (Ів.10, 10), проте після реалізації диявольських ідей знаряддя також буде утилізоване.
Можна по-різному дивитись на сучасну російську війну в Україні та відповідно робити особисті висновки, проте, на мою думку, не слід аналізувати її, відкидаючи метафізичний аспект. Адже очевидним фактом тут є протистояння ідеалів, встановле-них Богом, і диявольських «ідей», що є мавпуванням Божих ідеалів «зі знаком мінус»: створення – руйнування, смирення– насильство, правда – брехня, свобода – неволя, щастя – горе і т. д. Іншими словами, в Україні йде війна двох світоглядних парадигм, що у своїй основі містять взаємно протилежні принципи: добро і зло. Господь Бог є джерелом справжнього добра, а диявол постійно прагне вилучити добро або принаймі спотворити його. Те, що ми сприймаємо візуально сьогодні, численні руїни, численні жертви – це ніщо інше, як наслідок неможливості співіснування принципів Бога і принципів диявола. Війна «на небі» завершилась поразкою сил темряви, війна в Україні з волі Божої завершиться перемогою світлосяйного Божого війська.
Сьогодні Спаситель світу і Предвічний Переможець Ісус Христос, підбадьорюючи кожного з нас, промовляє: «Страждання зазнаєте в світі, - але будьте відважні: Я світ переміг» (Ів. 16:33).
