Микола Бандрівський, доктор історичних наук
Православні святині нашого древнього Львова можемо розділити на дві великі групи: ті, що існують до сьогодні, і ті, слід по яких вже настільки затерся у вихорі століть, що далеко не кожен історик може вказати на місце колись існуючої тут давньоукраїнської церковці.
До таких знищених часом і занедбаних людською пам’яттю православних храмів Львова з усією на те підставою слід зарахувати церкву св. священномученика Феодора Тиронського (скорочено - Тирона), яка, як і прилегле до неї кладовище, стояли на місці, де тепер влаштована автостоянка нічного клубу "Міленіум" із занедбаним сквериком із 17 дерев.
Перш ніж перейти до цікавинок з історії самої церкви та життя її давніх парафіян, розповімо трохи про самого святого, на пошанування якого й була посвячена одна з найстаріших православних церков Львова. Отже, як переповідають енциклопедичні видання, Феодор Тирон (306 р.) був молодим солдатом-християнином, якого заарештували за віру під час переслідувань. Прізвисько "Тирон"він отримав тільки через те, що був солдатом Тіронської когорти (дослівно: "cohors tironum"). Підрозділ, у якому служив Феодор, був розквартирований на зиму в Криму, у містечку Амасія. Тут Феодор відмовився брати участь в офіційному язичеському жертвоприношенні, яке було обов’язковим для всього полку, тому був викликаний на суд, де вів себе достойно, але його відпустили. Тоді він, не боячись задемонструвати свою християнську приналежність, підпалив язичницький храм, після чого його вдруге заарештували, катували, а опісля спалили. Тлінні останки св. Феодора зібрала Евсевія і захоронила в м. Евхаїті (див. додаток нижче).
Про львівську церкву св. Феодора Тирона вперше зустрічаємо згадку у грамоті князя Льва під 1292 роком. Із записів пізнішого часу довідуємося, що в роки подвижницького служіння отця-крилошанина Йосипа (1569-1600 рр.) при вищезгаданій церкві св. Феодора 15 червня 1589 року було засноване церковне братство, яке разом з іншими братствами (наприклад, Успенським з вулиці Руської), боронили в судах громадянські права українських купців і ремісників. З кінця ХVІ ст. при братстві св. Феодора існував шпиталь для хворих і калік та школа. У ній українські діти вчились читати й писати, осягали омснови церковного співу та пізнавали великі правди Христової віри. Однією з цілей братства було провадити братчиків шляхом євангельського життя, що й було записане в Статуті.
Однак, з другої половини ХVІІ ст. українське населення довкола церкви св. Феодора чимраз сильніше почало відчувати натиск єврейського елементу: на півночі та південному сході від церкви постали синагоги, а довкола парафіяльного цвинтаря - камяниці того ж етносу. Востаннє церква св. Феодора згадується в документі, який датований 26 січня 1843 року.
...Минуло майже два століття після руйнації давньої православної святині, яка майже п’ять століть носила ім’я св. священномученика Феодора Тирона. Сьогодні про неї нагадує лише сквер, на території якого в давні віки стояла ця церковця. Щоби зберегти пам’ять про неї, про гідне подиву подвижництво українських міщан тої пори, а також в пам’ять тих, хто свого часу був похований на цьому місці і чиї останки й досі лежать під сквером св. Феодора (а, повірте, за п’ять століть їх тут захоронили не одну тисячу !), мусимо вберегти його від сучасних циніків, для яких немає нічого святого. Розповідаймо про це дороге нашому серцю місце сусідам, знайомим, звертаймось до Голови Галицької райадміністрації, Голови облдержадміністрації з вимогою проведення тут благоустрою із збереженням зелених насаджень, встановленням відпочинкових лавок та ін. Врешті, за прикладом цивілізованих країн світу, у таких випадках треба встановити й освятити в сквері ікону (або й каплицю. А чому б і ні?) св. священномученика Феодора Тирона, розмістивши поруч інформаційний стенд з історією колишнього православного храму й кладовища. Не будьмо байдужими! Долучаймось до справи збереження скверу св. Феодора й благаймо цього священномученика про допомогу й заступництво перед Богом !
Д о д а т о к : Раннє середньовіччя знає ще одного святого Феодора, також солдата, на прізвисько Стратилат, якого особливо вшановували. На християнському Сході зберігся переказ про те, що під час переслідувань, коли язичники всю їжу на міському базарі оббризкали кров’ю жертовних тварин (щоби християни, самі того не відаючи, діткнулися до язичеського "благочестя"), Феодор явився у сні архієпископові і, попередивши про злісні задуми ворогів, звелів християнам їсти лише варену пшеницю з медом (коливо або кутю). В пам’ять про цю подію Феодору присвячена субота першої неділі Великого посту. До речі, у день пам’яті св. Феодора, 17 лютого 971 року, візантійський імператор Іоан Цимісхій отримав перемогу над слов’янами при Доростолі, після чого перемінив назву цього міста на Феодорополіс. У пізніший час на честь св. Феодора створено славнозвісні вітражі Шартрського собору ХІІІ ст., в якому встановлено тридцять вісім картин-сюжетів про св. Феодора. Окрім того, у Римі, біля підніжжя Палатинського пагорба, й досі стоїть присвячена йому церква (тамтешні італійці вимовляють його ім’я як "Тото") (За матеріалами Якова Кротова).